32 Сабріна

 Павіан паскудний! Нахабний йолоп! Індик пихатий! Козляра блохастий!

І це ж треба було таке вигадати?! Щоб я та ще й ревнувала цього самовпевненого бовдура?!

Він мені потрібен, як корові сідло, собаці п'ята нога чи мавпі газета!

Просто мені бридко було дивитися на те, як Садовський витріщався на ту бідобрису, кривоногу жабу.

Згадавши про те, як нахабно та самовпевнено посміхався мій бос, коли заявив, що я його приревнувала, я мало не луснула від злості.

Ааа!! Та він же тепер точно вирішить, що я на нього запала! Це повний і страшний капець!

Йой! Що ж його робити?! Що робити?! О! Точно! Буду поводитись холодно і триматися від боса на відстані.

А я ще й зганьбилась сьогодні перед ним в тій бісовій кімнаті жахів. Який страшний сором...

Згадавши про те, як я вискочила на Максима Садовського, я застогнала і закрила обличчя руками.

Від сорому хотілось навіть зараз провалитися крізь землю, щоб мене ніхто не бачив і не чув.

Прийнявши душ, я відчула себе трохи краще, але не на довго. Бо варто мені було лягти в ліжко і заплющити очі, як переді мною з'явилось вродливе обличчя Садовського.

Дідько! Та що ж це за халепа така?! Ну за що мені все це?!

Не вистачало мені ще запасти на свого боса. Ти більше після того, як я побачила, які саме жінки йому подобалися.

Грудасті блондинки! А я - худюща брюнетка, тобто жодних шансів у мене немає.

Все! Досі з мене всього цього! Більше я навіть зайвий раз в його бік не погляну.

Нехай йде цей Садовський лісом! І ще  Валентину із собою прихопить!

Очі б мої цих двох не бачили! Вилаявшись, я перевернулась на бік, але ні обличчя капосного Садовського, ні думки про нього, як на зло, нікуди не зникли.

Та що ж зі мною коїться?! Сабріно! Негайно візьми себе в руки! Ти - розумна і сильна дівчина!

Ти тільки працюєш нянею для дітей Садовського і більше нічого! Не смій думати ні про що інше!