Розділ 43. Саша

Коли я народився, то був залюбленою дитиною своєї матері, яка з молоком вклала в мене одну думку: мати — це святе. Твоя мати чи мати твоєї дитини — неважливо. Якщо на світ з’явилося крикливе маля, отже, його породілля прирівнюється до божественного лику.

Ось тільки моєї мами не стало ще до того, як вона змогла б побачити Мію чи Діму, а отже — і Марину. Вона просто не знала, кого мені пощастило зустріти. І хто завів мене в глухий кут, де дурнем був я сам.

І все ж, нехай винуватцем я вважав себе й лише себе, але помічники в цій справі — тупий й іще тупіший — у мене були.

Їх було двоє.

Спочатку, приголомшений новинами про участь Каті та Ірини Вікторівни в лікарняній справі Діми, я навіть не взяв до уваги той факт, що Марина була в курсі. І що дізналася вона за дуже зручним збігом обставин саме тоді, коли Ліза замовила роздруківку телефонних дзвінків.

Це, звісно, не було корпоративною таємницею. І Ліза мала повне право розповісти Марині, як мене залишили в невіданні щодо здоров’я нашого сина, ось тільки… Чому насамперед Ліза зателефонувала Марині, а не мені?

Уже в офісі я запросив секретарку на розмову. Вона звабливо розстебнула один із ґудзиків на блузці й навіть сіла на стіл. Невгамовна. Ось тільки те, що раніше мене забавляло, тепер відверто діяло на нерви.

— Ти отримаєш розрахунок за три місяці, — відповів їй, жодного разу не опустивши погляду нижче рівня очей, — але тобі тут більше не раді, Лізо. Будь ласка, збери речі й залиш територію компанії.

— Що? — її очі розширилися і миттєво наповнилися сльозами. Дівчина поспішила застебнутися. — Це все через мій флірт? Але Олександре Євгеновичу, я ж не серйозно. Це ж наші з вами жарти!

— Раніше мене це не так зачіпало, Лізо, але віддана ти аж ніяк не мені, а моїй дружині. Уже колишній. Тому і її подружку я відправляю туди ж, куди і свою дружину.

— Ви й Марину звільняєте? — геть сторопіла дівчина.

Загалом я не розглядав такої необхідності. Але тепер, коли Ліза це озвучила, зрозумів, що цей крок був неминучим.

— Оскільки ви все обговорюєте, то так. Її понизять на посаді, а вже вона сама вирішуватиме, залишатися в компанії чи ні.

Це було б чесно.

— Я теж можу попрацювати на когось іншого, — стиснула губи Ліза.

— Можеш. І я дам тобі чудові рекомендації. Добре?

Дівчина не сприйняла цю новину приємно. Вона вибігла з кабінету в сльозах. А вже за п’ять хвилин у моєму кабінеті волала Марина. І в міру нашої розмови її крики з погрозливих перетворилися на благальні.

Але я просто втомився бути для неї килимком для ніг.

— Я народила твоїх дітей! — скористалася останнім аргументом Марина.

— І як давно вони називали тебе мамою, Марино?

Я хмикнув. Коли ми розлучалися, коли говорили про це з Мією, вона чомусь навіть не подумала втекти з дому. А це дещо та й казало про її стосунки з матір’ю. Я видихнув. Давно час було це зробити. Просто я заплющував очі на очевидну проблему.

— Кого ти поставиш головним бухгалтером? — перейшла в наступ Марина. — Катю? Я під цією підстилкою працювати не буду! Спиш зі своєю потворою! Козел!

— Поспішаю нагадати, — продовжував говорити спокійним тоном, — що ти ще зовсім недавно називала її найкращою подругою. І ні, Катя не буде головним бухгалтером. У нас є і інші працівники.

Марина для годиться ще трохи плювалася отрутою, а потім написала заяву за власним бажанням і пішла, гучно грюкнувши дверима.

Я ж одразу попередив охорону, щоб діяла негайно, щойно вона з’явиться в розлюченому стані. Бо Марина ще не знала, що я заблокував їй доступ до моїх карток, залишивши лише запас на найближчі пів року. Цього їй вистачить, щоб знайти роботу й не переживати про завтрашній день.

Або ні. Це вже вирішувати їй.

Я знову смикнув телефон і перевірив повідомлення. Моя німфа мовчала. Я ж думав про те, чи готовий дати їй ще трохи часу, щоб вона відповіла на мої почуття.

А сказав я… Боже! Моє серце ледь не зупинилося.

А чи сказав я Каті про свої почуття?!

— Алло, Володимир? Здається, нам терміново треба їхати…

Катя

Минуло пів року. Я майже закінчила курс — залишався лише останній екзаменаційний день, і все. Офіційно я була готова змінити напрям із бухгалтерського на аналітичний.

— Втомилася, — поскаржилася я, коли суп на плиті гидко занив.

Я поспішила до плити вимкнути його. Величезна каструля невдоволено забурчала, обурена тим, що я про неї забула.

Я дістала тарілки з верхньої шафки, налила по два ополоники в кожну й розставила їх на столі.

— Діти, їсти! — крикнула й одразу переставила ноутбук на тумбу.

Знаю я цих обережних малюків, через яких потім доводиться купувати нову техніку. Знаємо. Уже проходили.

— Ну ще хвилинку, мамо!

— Так, тут найцікавіше!

— Ставте мультики на паузу й ідіть їсти. Ніхто ваш улюблений серіал у вас не забере!