Розділ 35. Саша

— Лізко, підеш зі мною на каву? — вкотре приставав зі своїми занудними підкатами Федір, кур’єр їхньої місцевої служби.

Дівчина закотила очі й навіть головою хитнула від невдоволення — вона не сприймала чоловіків таких, як Федір. Вона все чекала свого принца з акціями, стабільністю і бажанням постійно водити саму Лізку на шопінг за найновішими брендами. Одну подружку, любительку такого проведення часу, вона знайшла — от тільки без фінансів їй залишалося тільки дивитися, як інші купували дорогущі сумочки.

— Я зайнята, Федю, відчепися, — процідила вона крізь зуби, і комп’ютер видав рятівний сигнал про нову пошту. — Бачиш? В Олександра Євгеновича стільки справ! А його тут і немає! Сама віддуваюся.

— Трудівниця ти, Лізко, — закохано промовив Федір, залишив пошту на столі секретарки й пішов, подумки рахуючи секунди до наступної зустрічі.

Секретарка Лізка довго хмурилася, поки дивилася в екран. Хтось би подумав, що вона навсправжки взялася до своєї роботи — розбирала якісь важливі звіти. Але насправді в її світлій голові з кучериками повільно народжувався план.

— Це цікаво, — дуже повільно, майже по складах промовила вона й потягнулася до телефона. — Алло, Марино? У мене тут дещо є… Тобі сподобається, люба.

***

Я прокинувся абсолютно щасливою людиною, і ще більше — чоловіком. Уперше за довгий час я не смикав істерично телефон, не перевіряв вхідні дзвінки, а тільки слухав розмірене дихання Каті в мене на грудях.

Сьогодні я залишився ночувати на першому поверсі. І нехай у стінах дому ми нічого цікавішого за сон не робили, але спати тут теж було дуже навіть приємно.

Повільно, намагаючись не розбудити красуню, я вивільнився з обіймів і пройшов на кухню, дорогою накидаючи на себе сорочку. Хотів здивувати її. Кавою і сніданком, звісно, не здивуєш — але приємно точно зробиш.

Я вирішив зробити не з машини, а ручну — добре, що стара турка від знайомого цінителя цього напою все ще стояла в мене на полиці. Я поставив її на плиту, насолодився ароматом свіжозмелених зерен — паралельно підсмажив яйця з тостами.

На спеціально підготовлену тацю поставив склянку, у яку занурив одну квітку з нещодавно подарованого букета. Це не буде подарунком! Просто… Декор основної страви.

— Сюди б ще полуничку, — розчаровано видихнув я, але вибирати не доводилося.

Моя красуня прокинулася майже одразу, щойно я заніс тарілку зі сніданком у кімнату. Потягнулася, потерла очі.

— Що це? — хрипко спитала вона, не до кінця попрощавшись із Морфеєм від сну.

Я дзвінко цьомкнув її в губи.

— Сніданок у ліжко. Чула про такі?

— Тільки в казках, — солодко пролепетала вона й хихикнула — звучало затерто, але приємно. — Це ти приготував?

— Ну не Мія ж, — я всміхнувся, — налітай, поки гаряче.

Собі я теж приготував, от тільки на красиву тацю не ставив — через що довелося повернутися на кухню по тарілку й чашку. У спальні мене зустріли здивовані очі-блюдця дівчини.

— Кава дуже смачна, — пробурмотіла вона, — зовсім не така, як я зазвичай роблю!

— Це не машинна, а в турці зроблена, — я трохи хизувався, — не хотів тебе розбудити.

Вона усміхнулася і закусила губу. Кивнула. Але так і не взялася до яєчні, довгий час розглядаючи її. І що за думки були в її чудовій голові?

Не встиг я про це подумати, як Катя потягнулася до мене й торкнулася розпаленими губами щоки.

— А це за що? — спитав я вголос, але подумки млів.

Розплився, як кулька морозива на сонці.

— За те, що ти — поруч, — просто промовила вона й нарешті почала снідати.

Але моя дівчина точно не могла бути звичайною — і я здивувався тому, як легко подумки називав Катю своєю, до того ж дівчиною. Вона потягнулася по пульт і ввімкнула новини, вбираючи все до останньої крихти. Нагадувала мене, коли я тільки починав аналіз ринку для майбутніх вкладень — своїх знайомих, свої, потім — клієнтів.

— Над чим працюєш зараз? — спитав я, повністю ігноруючи новини.

Так, це було недобре в межах поточного становища. Так, у мене все ще горів незроблений вклад, який потрібно було визначити кудись — а для цього навпаки вбирати кожну крупицю щосекундно. Але звабливі хвилі, що загравали з плечима Каті, відволікали від цього геть.

Мені б хоч до ладу на роботі сьогодні говорити… Відпроситися?

— Над вкладами в агрокультуру, — на відміну від мене, дівчина дуже навіть могла зосередитися на темі, що її цікавила, — нам дали завдання проаналізувати поточний ринок і дати своє бачення.

— Ніхто не вкладає в агрокультуру, — я усміхнувся, згадавши слова Захара Олеговича.

Катя подивилася на мене широко розплющеними очима — навіть їсти перестала.

— Чому?

— Ненадійно, — я знизав плечима, — фермерство — дуже лотерейна історія. Погоду не передбачиш, а отже — і результат посівів.

— Навпаки, — не погодилася зі мною дівчина і зробила новини на екрані голоснішими.