Розділ 34. Катя

— І потім тато підійшов до них і як скаже! — із захватом розповідала Мія, мало не била ручками по столу. — Якщо я ще раз побачу чи почую, що мою доньку ображають, вам так не минеться!

І демонстративно провела пальчиком по шиї. Я ледь стримувала сміх.

— Прямо так і сказав? — я закусила губу.

— Ще сказав, що купить мені величезний замок, а цій дурній Ясміні дістанеться ціла гора домашки, — з упевненим виглядом продовжувала напучувати дівчинка.

— Міє, ти ж наче сиділа в машині й нічого не чула?

Саша саме зайшов на кухню, почувши шматочок нашої розмови. Я зустріла його теплим поглядом.

— Ой, тату, ну ж воно так і було, — Мія знизала плечиками, — чи ти щось зовсім моторошне їм пообіцяв?

— Угу, що лягатимуть спати без казки на ніч, — хмикнув чоловік.

— Жорстокий ти, тату, — цокнула язиком маленька задавака й підвелася з-за столу, — я піду мультики подивлюся, можна?

— Можна! — відповіли ми із Сашею в один голос.

Перезирнулися. Усередині мене затріпотіли метелики, фарба прилинула до обличчя, і я опустила погляд. Треба ж… Як приємно було почуватися однією сім’єю із Сашею. Я ж навіть і не робила нічого такого.

Він підійшов до мене, поки я сиділа на барному стільці, поставив руки близько-близько до ніг і нахилився майже до самих губ.

— А ти як провела свій день, красуне?

Його дихання пестило мої губи, і я на природних інстинктах припала до його тіла. Пахло терпким парфумом і чашками випитої кави. У мене запаморочилася голова.

Саша продовжував уважно стежити за мною — за моїми губами, його груди здіймалися часто. У мене раптом пересохло в роті. Я видихнула ледь чутно.

— Там… — дихала так поривчасто, що слова виривалися глухо. — Мія в кімнаті…

Але ж і Саша зовсім мене не торкався. Просто… дивився. І нетерпляче чекав відповіді.

— Що не так, красуне? — хмикнув він, смикнувши кутик губ вище. — Я ж просто питаю, як твій день.

— Зараз став однозначно кращим, — хрипко відповіла я.

Майже не замислюючись.

— Значить, мій сюрприз тобі сподобається, — підморгнув мені Саша й усунувся.

Я навіть відчула легке розчарування від цього. Його аура манила, змушуючи всі почуття стиснутися в один вузол. Тепло розлилося тілом.

— У тебе є приблизно… — він подивився на годинник. — Двадцять хвилин, щоб зібратися. Встигнеш? Я розумію, що…

— Встигну, — я перебила до того, як Саша встиг би продовжити, — тільки куди ми їдемо?

— Сюрприз, — він грайливо провів зубами по своїх губах, — але щоб ти знала дрес-код — місце усамітнене. Надягай те, що сама вважатимеш цікавим.

Я кивнула й попрямувала до спальні, коли шорстка рука спіймала мій лікоть. Губи Саші торкнулися мого вуха.

— Хоча особисто я б поглянув на вміст того пакетика, який одного разу знайшов на кухні.

Сказати, що я почервоніла — це не сказати нічого. Я просто задихнулася від бажання. Подвійного — щоб Мія раптом захотіла спати й пішла нагору, і щоб ми вже нікуди не поїхали, а зайнялися… Хм, оглядом придбаного подарунка. Може, оглядом меншим чином, як його зніманням.

Від хвилювання я збиралася довше, ніж планувала — червона сукня тісно облягала моє тіло, золотиста підвіска елегантно пролягала між двох улоговинок грудей. Волосся я вклала голлівудською хвилею і злегка торкнулася помадою губ.

Сукня була до середини стегна, тож ще деякий час я провела, підбираючи колготки. Маленьке чортеня всередині мене зовсім розбушувалося, і замість звичних 20 ден тілесного кольору я потягнулася до панчіх з ажурною вставкою біля самого верху.

Якщо сьогодні ми все ж займемося оглядом куплених продуктів, то це послужить ефектним доповненням усього образу. Я підморгнула своєму відображенню і вийшла в хол. Там уже стояв Володимир.

І він окинув мене вкрай виразним поглядом, жодного разу не ховаючи зведені вгору брови.

— Оце… — у нього перехопило подих… — так дівчина.

— Закрий рота, муха залетить, — серйозно кинув йому Саша, не дуже дружньо ляснувши по плечу, — ця дівчина зайнята. А та, з якою ти проведеш вечір, уже дивиться феєчок у вітальні.

Володимир був дуже щасливий із цього приводу, що миттєво відбилося на його кислому виразі обличчя.

— Все, Мієчко, поводься добре, ми скоро будемо, — Саша підійшов до доньки й поцілував її в лоб.

— Ви їдете на роботу? — пробурмотіла дівчинка. — Обоє?

Саша усміхнувся.

— Ні, я везу Катю повечеряти. Як думаєш, я їй сподобаюся? — він покрутився перед Мією, від чого вона захихотіла.

— Точно сподобаєшся, тату! Хоча… — тут вона замислилася, підстрибнула з дивана й підбігла ближче до мене.

Дівчинка стала навшпиньки і прикрила долонькою рота, махнувши мені, щоб нахилилася нижче.

— Ти схожа на принцесу, Катю, а тато — на огра, — шепнула вона мені.