Розділ 28. Катя

Саша увімкнув телевізор і спершу довго гортав канали в пошуках чогось вартісного. Знайшов якусь американську комедію і так і залишив.

— Підійде? — кинув погляд на мене.

Геть не знала, про що це, тому просто кивнула. Сіла, злегка ніяковіючи, поруч і тихенько дивилася.

Телефон лежав поруч на тумбочці. Звук був увімкнений, але це б і не знадобилося — Саша перевіряв його кожні десять хвилин.

Коли почав перевіряти кожні п’ять, я засовалася на місці.

— Що сказали в лікарні? — запитала, з тривогою дивлячись на чоловіка.

Він важко видихнув.

— Що зателефонують, щойно будуть новини.

— І тому ти перевіряєш телефон частіше, ніж на телевізор дивишся? — на губах моїх тепліла усмішка.

Саша втомлено потер очі й солодко позіхнув.

— Я розумію, що це нерозумно, але не можу перестати думати про сина, — він нахилився до колін, намагаючись відігнати сон.

— Давай будемо чергувати? — запропонувала я. — Зараз поспиш ти, а за годину я розбуджу тебе.

Саша підняв голову й подивився на мене довгим-довгим поглядом. Його губи не рухалися, але очі посміхалися. Він важко зітхнув. Ще із секунду роздумував, і, нарешті, кивнув.

— Напевно, так буде правильніше, — сказав Саша..

Він скинув капці на підлогу й раптом, на мою цілковиту несподіванку, ліг просто на диван. Його голова приземлилася до мене на коліна.

Я підняла брови й кілька разів змахнула віями.

— Ти не проти? — сказав він, як мені здалося, радше заради пристойності.

Та й питання в його тоні майже не було.

Ще мить я сумнівалася, як правильно поводитися, а потім ніжна усмішка торкнулася губ. Саша відключився майже миттєво. Уві сні його риси були м’якшими — брови не насуплені, губи не стиснуті. Сподіваюся, він бачить найспокійніші сни. Або нехай навіть без них — нехай відпочиває після такого емоційно складного дня.

Сьогодні сталося занадто багато всього.

Я підвела очі до американської комедії, але вже повністю втратила нитку сюжету. Головне самій зараз не заснути. Усю ніч до цього це було просто — я страшенно переживала за Діму, та й за Сашу теж, коли залишилась сама.

Марина поїхала майже відразу в лікарню. Маргарита Павлівна згодом, спершу провівши час зі своєю онукою. Думаю, Марина її залишила про всяк випадок, якщо я надумаю одразу зателефонувати Саші й наговорювати. Або ще з якоїсь причини.

Заповітне «так» я ж їй так і не озвучила.

Я провела пальцями вздовж Сашиного чола, прибираючи пасмо, що впало. Як же так вийшло, що його шляхи перетнулися з Мариною? Як так вийшло, що вона взагалі народила йому двох дітей?

Я ще довго дивилася на сплячого чоловіка, і все думала, думала, думала, що зовсім не помітила, як і мої повіки поважчали. Як я сама занурилася в сон. Одне заспокоювало — телефон усе ще був на гучному режимі. Якщо з лікарні подзвонять, то я точно почую крізь чуйний сон.

Такі речі я ніколи не пропускаю.

Заколисана розміреною розмовою в телевізорі й теплом чоловічого тіла на моїх колінах, я відкинулася на спинку дивана й солодко заснула.

***

Ірина Вікторівна дуже сильно любила свою доньку. Мабуть, навіть більше, ніж її батька або навіть плітки, які завжди дивилася по телевізору рівно о шостій годині.

Звичайно, Ірина Вікторівна знала про те, що сталося із Сашиним сином. І хоч їй було нескінченно шкода дитину, у події вона бачила й позитивний бік. Бідний батько буде засмучений, а поруч — її хазяйновита донька.

От тільки хазяйновита донька не вміла готувати борщ так, як уміла Ірина Вікторівна — принаймні, сама жінка саме так і думала. Тому ще з вечора (а борщ, як відомо, найсмачніший саме вчорашній) вона наготувала цілий бенкет. Зранку запакувала його в судочки й повезла за відомою адресою.

Повз охорону прошмигнула майже непомітно, підсунувши один із судочків уже знайомому їй охоронцеві. Той з обожнюванням подивився на яблучний штрудель і пропустив жінку без зайвого слова. Мама мешканки, чи не так? І дозвіл уже давали раніше.

Ірина Вікторівна зайшла в будинок дуже тихо, перевзулася і миттю прослизнула в кімнату своєї доньки. Яке ж було її здивування, коли Каті там не виявилося. Жінка навіть посміхнулася. Ай, молодець, донечко! Уже в спальні в мужика!

Утім, Ірина Вікторівна помилялася, про що дізналася дуже скоро — варто було тільки пройти далі коридором повз вітальню. І хоч Катя не була в спальні в Саші, а жінка все одно посміхнулася. Певною мірою вони вже спали разом, адже так?

По-хазяйськи вона пройшла на кухню, розпакувала їжу й розклала в холодильнику. Усі порожні пакетики дбайливо склала вшестеро й поклала в свою сумочку — ще знадобляться.