Розділ 26. Саша

Марини не було вже досить довго, що я почав хвилюватися. Судячи з того, в якому настрої вона була телефоном, моя колишня вже мала б бути тут. І рвати волосся на голові. Бажано мені. Катю я захищатиму до останнього.

Мій телефон задзвенів, і я швидко розблокував екран. Нахмурився.

Повідомлення було від Володимира: «Марина у вас вдома. Мої дії?».

Якщо це пише Володимир, то значить Мія десь поруч — щаслива, що мати нарешті зволила приїхати. Значить, розбірки не влаштуєш. Приїжджати й силоміць витягувати з дому теж нібито неправильно — будинок наполовину і Марини теж.

Та й захищати Катю перед її ж подругою здається неправильним. Ні мені, ні самому Володимиру. Залишалося тільки важко видихнути.

«Напиши, коли щось зміниться», — я коротко написав і повернувся до лікарні до сина.

Той факт, що поруч із Дімою зараз не було Марини, дуже багато говорив про її пріоритети. І мені це зовсім не подобалося.

Про прихід моєї колишньої я знав задовго до її появи в лікарні. Спершу на вулиці піднявся галас — я чув його завдяки відчиненим вікнам. Там було і скрипіння коліс, і лайка, а потім легке затишшя. Джерело галасу увійшло в будівлю.

Я підтягнув ковдру Дімі й вийшов із палати, заздалегідь переконавшись, що щільно зачинив двері. Адже Марина точно влаштує істерику — і навіщо синові це бачити?

Ледь двері ліфта відчинилися, з них вибігла моя ефектна колишня дружина в темних окулярах і з шлейфом дорогих парфумів.

— Де мій дорогий синочок? — з тривогою в голосі вигукнула вона, простягнувши до мене дві тремтячі руки.

— Все гаразд, Марино, він спить, — відповів холодно, — до ранку його не відпустять додому. Контролюють стан.

— Ах, це все так жахливо! — вигукнула вона, зняла окуляри й поклала в елегантну сумочку. — І чому діти взагалі хворіють? Адже в них чудовий імунітет!

Я мовчав, міцно стиснувши зуби. Жовна гуляли. Імунітет міцний, якщо не забувати про призначення лікарів.

— Навіщо ти поїхала до мене додому? — запитав прямо, не бажаючи більше грати в кота й мишку з колишньою.

Руки тримав у кишенях, пальці стиснув у кулаки. Мене розривало від злості, але не можна було вибухнути. Говорив спокійно й холодно, стримуючи весь гнів усередині.

— Швидко ж вона, — хмикнула Марина, закотивши очі, — я думала, для годиться хоч до завтра почекає.

— Не розумію, про кого ти.

— Про твою коханку, про кого ж іще? — моя колишня хмикнула і пройшла до сидінь, показово закинувши ногу на ногу. Потім вона поплескала по сидінню поруч, — не хочеш поговорити?

Я обернувся, не стільки цікавлячись оточенням, скільки намагаючись відволікти себе від агресивних думок. Поговорити з Мариною було гарною ідеєю. Пояснити все. Адже ми дорослі люди?

— Загалом, я вже й Каті сказала, і тобі повторю, — вона надула губки, — це все ваше особисте життя, і ви вільні розпоряджатися ним як забажаєте. Ми з тобою вже не одружені, Сашо, тож з ким би ти не спав — мене це не стосується.

Я остовпів. Здається, навіть закашлявся.

— По телефону ти говорила інше, — мене перекосило.

— Ой, ну я була на емоціях, — змахнула наманікюреними пальчиками Марина, — до того ж я проти того, щоб діти знали про твоє особисте життя.

Я кивнув. Звучало розумно.

— Тому я відразу й поїхала до Мії, — Марина взяла мене за руку й зазирнула прямо в очі, — я хотіла її втішити. По-материнськи, розумієш? Адже вона зараз почувається зрадженою. Ти її кинув, проміняв на молодуху…

— Я не…

— Неважливо, — одразу ж підняла долоньку Марина, — я вже заспокоїла доньку. Вона зараз бавиться з моєю мамою.

— Марино, ми вже говорили про Маргариту Павлівну, — я нахмурився.

— Ну, Катя зараз для Мії ворог номер один, тож мені, як мамі, це здалося правильним, — вона знизала плечима. — З часом це мине, можеш не перейматися. Мама залишатиметься лише тимчасово.

Марина поплескала мене по нозі й підбадьорливо посміхнулася.

— То що з Дімою? Чим я можу допомогти?

І хоч слова моєї колишньої звучали надто гарно. І хоч вона виглядала надто задоволеною — як кіт, що вкрав сметану й насолоджується дурістю господарів. А я все ж приспав пильність. 

Тепло посміхнувся і запропонував Марині посидіти в палаті разом якийсь час. Ми згадували минулі дні, і я припустився найбільшої помилки у своєму житті.

Я подумав, що Марина була щирою.