25.2

Автомобіль належав Марині. Вона ним рідко користувалася, оскільки частіше дзвонила Саші або навіть Володимиру безпосередньо. Але тут, мабуть, ситуація вимагала цього.

У салоні нікого не було, тож я нахмурилася. Марина зайшла до будинку?

— Хочете, щоб я пішов з вами? — запитав Володимир, поглядаючи скоса на машину моєї подруги.

Я похитала головою. Своїй дитині вона не завдасть шкоди, та й мене не вб’є — принаймні, при свідках. Тож я, хоч і з важким серцем, але відчинила двері й пішла в бік будинку. І це було найбільшою помилкою.

Мія, незадоволено скрививши губки, пленталася слідом. Машину мами не впізнала.

Світло в передпокої було вимкнене, чужого взуття ніде не було. Насамперед я навіть вирішила, що Марина просто залишила тут машину й поїхала. Дивний вчинок, звичайно, але хтозна? Як раптом Мія забігла до вітальні.

— Мамо! — радісно вигукнула вона. — Бабусю!

Моє обличчя скривилося, наче від лимонів, на ту мить, поки я знімала взуття і намагалася впоратися з емоціями всередині. Мало мені було самої Марини, так ще й Маргарита Павлівна? На мене точно чекала розмова. Та сама, якої я абсолютно не хотіла мати.

— Привіт, моє сонечко, — відповіла Марина доньці, — ти одна?

— Я з Катею, — холодним голосом відповіла їй Мія.

І після цього я, набравшись сміливості й боягузливо пошкодувавши, що залишила Володимира в машині, увійшла до вітальні. На губи натягнула ввічливу посмішку.

— Привіт, Марино, Маргарито Павлівно, ми не знали, що ви до нас у гості, — вичавила я.

Моя подруга не зводила погляду з дочки — акуратно відсунула її і посадила на диван поруч. Її мати з хитрою усмішкою сиділа поруч. Руки поклала на коліна.

— А ми й не до вас у гості, — сухо відповіла Марина, — я приїхала до свого законного дому, мого законного чоловіка.

— Колишнього, — автоматично поправила я.

І тут же прикусила язика. Неймовірно! За цей час так звикла поправляти Марину, оскільки вони розлучилися і вже нічого не будували разом. Тут же явно треба було б помовчати, бо очі подруги одразу спалахнули вогнем. Вона скривилася і повернулася до Мії.

— Люба, йди нагору, пограйся поки. Дорослим треба поговорити.

— Але мамо! — почала канючити дівчинка.

— Хутко, — майже рикнула на неї Марина.

Мія, яка так сильно сумувала за мамою і хотіла її підтримки, миттєво розплакалася. Її очі наповнилися крокодилячими сльозами, губи зібралися в маленький бантик, а на щоках проступив рум’янець. Вона втекла з кімнати з гучним схлипуванням, а за хвилину — сильно грюкнувши дверима у свою спальню.

Я здригнулася. І моєю першою реакцією було піти заспокоїти дівчинку.

— Залиш її, — зупинила мене Марина, — нам потрібно поговорити.

Подруга поплескала по дивану поруч.

— Піду перевірю онучку, — зарозуміло кинула мені Маргарита Павлівна і пройшла повз, випадково зачепивши плечем.

Я видихнула і слухняно сіла поруч із Мариною. Вона з мене очей не зводила — прямо як змія гіпнотизувала жертву.

— Я думала, ми подруги, Катю.

— Ти все не так зрозуміла, — затараторила я, — це все вийшло випадково. І у нас нічого немає. Це просто… Ми так переживали за Діму…

— Що почали лизатися прямо на очах у моєї дочки? — занадто спокійно, занадто холодно зауважила Марина.

І посміхнулася так, що аж мурашки по шкірі побігли.

— Цього не мало статися, — я опустила очі.

Марина закинула ногу на ногу.

— І все ж це сталося, — перебила вона мене, — і ти вирішила переспати з моїм чоловіком.

Колишнім.

— Ми не спали! — заперечила я. — Це був один випадковий поцілунок, який виявився повною помилкою. Марино, ти повинна повірити мені! Я б нізащо не зрадила нашу дружбу!

Я схопила її за руки, але Марина ухилилася, вивільнивши свої пальці з моїх. Вона мляво зітхнула і подивилася в бік дверей.

— Що ж, я тобі вірю, — видихнула, нарешті, вона, — якби ти вже спала з ним, то була б набагато впевненішою в собі.

Її слова боляче вразили — і особливо те, що я не розуміла, про що вона взагалі говорила.

— Але відтепер ти будеш мені доповідати все, що відбувається між вами, — продовжила Марина.

— Між нами нічого не буде! — запевнила я подругу.

— Буде, — продовжувала зміїним голосом вона, — і ти радісно розсунеш ноги перед ним. А потім мені розповіси абсолютно все.

Я сковтнула слину і дивилася на подругу з подивом.

— Ти… — я повільно підбирала слова. — Хочеш, щоб я з ним спала?

Марина пирхнула.

— Це не те, що я б очікувала знайти під ялинкою на Різдво, звичайно, але краще вже ти будеш з ним, ніж якась шавка, що пробігає повз. Зрозуміла мене, Катю? Розповідаєш усе. Інакше я за себе не ручаюся, — майже виплюнула мені в обличчя подруга і встала з дивана. — А тепер я поїду до сина і чоловіка, як ти любиш повторювати, колишнього. Подивимося, що він мені скаже.