24.2

Дівчинка схрестила ручки й уперто вдавала, ніби мене поруч не було. Похилила голову, відвернулася. Я деякий час мовчав.

Сказати доньці мені не було чого. Чи бачила вона мене в обіймах своєї няні? Так. Заперечувати це безглуздо. Між нами ще немає нічого серйозного, тому говорити на «ту саму тему» теж зарано. Висновок? Простіше помовчати і дати дочці самій почати говорити.

Через якийсь час хлюпання носом закінчилося.

— Якщо ти хочеш щось запитати, обіцяю відповісти чесно, — сказав я, спершись на лікті.

Однією рукою бавився браслетом годинника на зап’ясті. Він грайливо повторював візерунок моїх вен. Кажуть, дівчатам це подобається. Цікаво, Каті це подобається?

— Ти любиш маму? — вичавила з себе Мія.

— Так, — не став заперечувати.

— Тоді чому цілував іншу?

— Тому що ми з твоєю мамою вирішили не бути разом. Так, я завжди буду любити її, — тут я дуже уважно подивився в заплакані очі своєї доньки, — як вашу з Дімою маму. Але одного разу у мене з’явиться інша дружина.

— Катя? — вже не так ображено запитала Мія.

Радше, їй було цікаво. Або страшно. Дитина в її віці навряд чи розуміє такі тонкі речі, як ступінь розвитку стосунків.

— Я не знаю, — відповів гранично чесно, — у дорослих це працює не так просто.

— Чому?

Логічне запитання. Відповідь на нього занадто філософська, та й не та, яку я б хотів давати просто зараз.

— А ти б хотіла, щоб моєю дружиною була Катя? — вирішив відповісти зустрічним запитанням.

Вбити двох зайців. Адже так я міг намацати ґрунт на майбутнє — чи готова Мія до того, щоб Катя була присутня в моєму житті не тільки як няня? А другою причиною такого низького вчинку було банальне небажання відповідати, чому я тут і зараз не збираюся одружуватися з Катею.

Мія замислилася, витерла очі рукавом.

— А ви з мамою вже ніколи-ніколи не будете разом?

Зарікатися теж не можна, звичайно. Але передумов для цього не було.

— Ми з мамою завжди будемо любити тебе, — я м’яко доторкнувся рукою до її спинки. Дівчинка не відштовхнула, — я — як твій тато. Буду захищати тебе від усього і роздавати тумаків усіляким хуліганам.

Посмішка заграла на губах дівчинки.

— А мама розповідатиме про ваші там жіночі штучки, — я уважно розглядав доньку, — манікюри, мавпаяж…

— Макіяж! — розсміялася Мія. — Катя мене навчила, як правильно!

— Тим паче, — я посміхнувся, — бачиш, я в цьому зовсім не розбираюся.

— І Катя потім буде моєю новою мамою? — дівчинка підняла очі й запитала вже абсолютно щиро, без тіні колишньої образи.

Я притиснув доньку до себе ближче і поцілував у маківку.

— Ніколи, Мієчко, — промовив і ніжно погладив, — мама у тебе одна і вона — найкраща.

— Найкраща, — підтвердила кивком голови дівчинка.

— Але що заважає тобі подружитися з тією, з ким буде твій тато? — я відсунувся і підморгнув дочці. — Тебе так можуть навчити різним модним штучкам.

В очах Мії заграли якісь вогники, і я подумки видихнув з полегшенням. Дочці ще належить перетравити й усвідомити все, що сталося, але найгірше, здається, вже позаду.

— Я подумаю, — пообіцяла мені Мія й обійняла мене.

Я ж підхопив її на руки й поніс до машини. Дитину треба було відвезти додому, а мені… Дочекатися розмови з колишньою.

_________________________

Любі, дуже дякую, що зачекали на проди! Вибачаюсь за велику перерву - я лежала після операції в лікарні. Сил геть не було, хоча я й намагалася щось писати. Але зараз вже будемо повертатися у норму, адже я вдома, ноутбук на колінах і ми готові до пригод наших улюбленців!

Тож Мії вже легше сприймати Катю та Сашу… чи це затишшя перед бурею? 

Якщо ж ви тут уперше, то привіт! Мене звати Амелі, я авторка цієї чудової книжки. Вона поки що в процесі, і це означає, що я щоденно пишу до неї проди. Зареєструйтеся на сайті та додайте книгу до себе в бібліотеку — так ви її не загубите. Вона залишиться вашою в будь-якому разі, тож пристебніться! Пригоди чекають на нас!

Завжди ваша,
Амелі Фльор