20.2

— Що це? — я насупився і потягнувся рукою всередину. — Це точно не моє, Катю, давно це тут?

Дівчина, яка до цього шаруділа чимось біля плити, обернулася і не просто налетіла кинулася в мій бік. Однією рукою вона схопилася за стіл, другою потягнулася до мене, але було надто пізно.

— Не діставай! — крикнула дівчина.

— Що таке? — я пустотливо хмикнув. — Не переживай, навряд чи я побачу щось, чого не…

Я хотів сказати «бачив». Щось, чого я не бачив — ось тільки моя фантазія сама домалювала всі відсутні лінії. У руках я тримав мереживну білизну, у якій Катя б мала чарівний вигляд. Її від природи трохи засмагла шкіра ідеально б відтіняла червону тканину, яка б грайливо прикривала найінтимніші частини тіла.

Або грайливо зісковзувала — за належної сили рук інших осіб.

Я прокашлявся і відчув, як у деяких місцях стало дещо некомфортно. Швидко поклав спідню білизну назад.

— Вибач, я… — Що? Не знав? Знав же! Катя не просто так крикнула! Але ні, мене цікавість смикнула!

— Усе гаразд! — червона, як помідор, Катя вирвала в мене з рук пакетик і полетіла в бік своєї спальні.

Я не витримав і подивився їй услід. Чи то залишки хтивого розуму малювали картинки, чи то моя уява занадто явно уявила тіло дівчини, але я практично на власні очі побачив її в цій білизні.

Красиву. Ніжну. І всю для мене.

Так, стоп! Я навіть потрусив головою і змахнув щось із голови, нібито там було заклинання чи прокляття. Катя — няня моїх дітей. Хороша няня причому. Фігуриста…

— Горіти мені в пеклі, — вимовив сам собі.

— Чому? — у кімнату вже повернулася дівчина.

Рівень незручних ситуацій сьогодні просто зашкалював. Я видавив незручну посмішку і спробував віджартуватися.

— Мало не забрав у тебе… еее, особисті речі.

Звучало убого, жалюгідно й огидно. І це мене називали найкращим оратором — тим, хто міг навіть собаку переконати нявкати. Мало не забрав особисті речі… Ні, ну в цитати найвидатніших людей мене вже можна записувати. Буду цитувати нарівні з Конфуцієм.

Катя хихикнула.

— Це мама принесла, — вона навіть долонькою махнула, — тож це не моє.

— Це твоєї мами?! — я очі витріщив, щелепу впустив, а весь той захват, що був трохи нижче за стіл, разом якось підупав.

Тому що я це уявив. Ні, нічого не хочу сказати проти Ірини Вікторівни — до неймовірного ефектна жінка — але в такому амплуа я її, ймовірно, бачити не готовий.

Ні! Не ймовірно! Точно! Дуже точно, абсолютно точно й ні за що на світі!

Але Катю мій коментар повеселив.

— Моє. Від мами, — крізь здавлений регіт пояснила вона, — але твоє обличчя було красномовним.

Я видихнув. Катя попрямувала назад до плити.

— Ну знаєш, — дихання все ще не вистачало, коли я мотав головою, — краще я тебе уявляти в ньому буду, ніж твою маму.

— Мене? — Катя так і завмерла на місці з кришкою в руці.

Так, сьогодні явно не мій день. У мене скосилася посмішка, у голові пролетіло різнобарвне перекотиполе, а доля з диявольським реготом спостерігала за моїми муками.

— Ну знаєш, — я спробував викрутитися, — ти ж приваблива жінка! — Потім дійшов сенс сказаного. — Тобто ні, мене ти, звісно, не приваблюєш! — Ще гірше. — Тобто приваблюєш, звісно, але з естетичного погляду, як ось… — Я озирнувся довкола в пошуках рятівного кола. — Шпалери!

— Я приваблюю тебе… — по складах повторила Катя. — Як шпалери?

Я надто довго був у шлюбі з Мариною, де іскра флірту й легкої невимушеної бесіди згасла. А потім було розлучення. А потім мені було просто не до того, щоб вести легкі бесіди з милими дівчатами.

— Рівень моїх компліментів — екзотичний, правда? — обеззброювально посміхнувся я.

Катя тільки головою помотала, і під ніс хихикала, поки насипала мені найароматніший борщ. Я навіть очі заплющив від задоволення.

Одне тішить. Здається, пронесло.

_________________________

Ніяковий Саша — це ще той екземпляр)) Але ми свого добилися. Він таки сказав вголос, шо Катя його приваблює. Хай і досить екзотично, і половину слів потім забрав, але… Чи зробить Катя правильні висновки?

Якщо ви тут уперше, то привіт! Мене звати Амелі, я авторка цієї чудової книжки. Вона поки що в процесі, і це означає, що я щоденно пишу до неї проди. Зареєструйтеся на сайті та додайте книгу до себе в бібліотеку — так ви її не загубите. Вона залишиться вашою в будь-якому разі, тож пристебніться! Пригоди чекають на нас!

Завжди ваша,
Амелі Фльор