Розділ 18. Катя

Тиждень підготовки до школи та дитячого садка минув у метушні. Я бігала з дітьми по магазинах, час від часу надсилаючи Саші кумедні фотографії. Він відповідав майже миттєво. Хай то нарада, зустріч, бізнес-ланч — він або ставив сердечко на знімку, або писав кілька слів.

Усе лише тому, що він узяв із мене обіцянку — писати або дзвонити з будь-якого приводу. Не боятися його.

Й ось як було пояснити дорослому, симпатичному й до біса сексуальному чоловікові, що я не писала йому не тому, що не хотіла? А тому, що спокуса перейти межу була занадто великою? Причому межу я могла перейти й сама — просто дозволити собі фліртувати. Або навіть думати про те, щоб фліртувати.

Марина досі не пробачила мені витівку з квартирою. Такий фінт із її колишнім я б змогла відпокутувати тільки своєю мученицькою смертю.

Але все ж Саша був невблаганний — а значить мені доводилося писати йому щоразу, коли Мія пильно поглядала в бік не зовсім шкільного одягу.

Я: Мія хоче купити чорну сукню.

САША: Чудово! Що не так?

Я: Воно… Не зовсім таку чорну сукню, яку ти собі уявляєш.

— Що ти там йому пишеш? — дівчинка миттєво повисла в мене на руці.

Сукня на ній задерлася майже до самого пояса від такого маленького стрибка. Я похитала головою.

— Давай сфотографую тебе й надішлю татові.

Мія позувала мені перед дзеркалом і хихикала, і мило посміхалася, але це не змінювало очевидного факту: спідниця була занадто коротка для учениці молодших класів.

САША: Абсолютно точно ні.

Я: Але їй і справді добре в цьому фасоні.

Маленька спідничка з рюшами смішно стирчала в різні боки, створюючи якийсь вигляд витонченої ромашки. З надто короткими пелюстками.

САША: Тобі теж було б добре в цьому фасоні, але я в тебе такої спідниці не бачив.

Я: Ти взагалі в мене багато чого не бачив.

САША: А шкода.

Серце раптом шалено застукало.

— Катю, ти чомусь уся почервоніла, — здивовано пробурмотіла Мія, — тато сильно лається, так? Ну раз так, я краще переодягнуся. А то ти віддуваєшся за мене.

Я вдячно подивилася на дівчинку, хоч почуття провини буквально з’їдало мене зсередини. Тато її не сильно лаявся. Був проти цієї сукні однозначно, але боюся, що зовсім інші слова змусили мене почервоніти.

Я швидко натиснула регочущий смайлик на його повідомлення і сховала телефон. Більше ніяких переписок! Боже! А якщо Марина побачить?!

У підсумку ми вибрали спідничку середньої довжини та блузку з рюшами, яку Саша спочатку схвалив. Тож потреби писати йому ще раз у мене не було.

Я швидко оформила покупку, узяла малечу під руку і вийшла до дитячої зони відпочинку — туди, де Діма бавився з паровозиком.

— Ясміна дуже чекає початку школи, — почула я від матусь, що стояли поруч із майданчиком, — усі її подружки вже бігають по розпродажах брєндового одягу.

Щось у мене в голові не в’язалося «чекає початку школи» і «брєндового одягу», але хто знає, що зараз цікавить старшокласниць? Та й підслуховувати якось недобре.

— Дімо, ходімо! — я покликала хлопчика, але він занадто захоплено возив іграшку по підлозі.

— На розпродажах? Який поганий тон! — театрально вигукнула інша матуся.

Я мимоволі нахмурила брови.

— Чого тільки дітей навчають! — погодилася перша матуся. — Зараз це другий клас, а далі що буде?

Ні, я все-таки не витримала й обернулася. Це вони про другокласників говорили? Брендові шмотки? Розпродаж — поганий тон?

Дві яскраві й надзвичайно ефектні блондинки стояли, ледь не притулившись одна до одної, і ще активніше поширювали ідеї сухого матеріалізму. Мовляв, дорогий одяг — це добре, підкреслює статус батьків. Хоча самі були одягнені набагато скромніше — й елегантніше, підозрюю.

Я звернула увагу на білий шарфик із синім геометричним візерунком у однієї з них. Він чудово підкреслював її шалено гарний колір очей. Такі побачиш раз і вже не забудеш.

— Міє, привіт! — до нас підійшла маленька дівчинка, років шости-семи.

На шиї в неї розвівався синьо-білий шарфик.

Мія не відповіла і якось зовсім сором’язливо сховалася за моєю спиною.

— Міє, до тебе подружка прийшла, — я посварила дівчинку, — привітайся.

— Привіт, — буркнула вона і знову сховалася за мою ногу.

У наш бік поспішили дві ефектні блондинки.

_________________________

Ой, як я люблю цих дівчат-любительок “брєндів”! До брендового одягу питань нема. А от брєнди)) Ну ви розумієте)) Як гадаєте, чому Мія так зреагувала на дівчинку?

Якщо ви тут уперше, то привіт! Мене звати Амелі, я авторка цієї чудової книжки. Вона поки що в процесі, і це означає, що я щоденно пишу до неї проди. Зареєструйтеся на сайті та додайте книгу до себе в бібліотеку — так ви її не загубите. Вона залишиться вашою в будь-якому разі, тож пристебніться! Пригоди чекають на нас!