15.2

Я поставила чайник і натягнула найввічливішу посмішку. Маргарита Павлівна не звертала на мене уваги, повністю поглинена дітьми. Обговорювала з Дімою оладки і вмовляла його добре їсти. Мію теж не обділила увагою — кивала на всю тираду, яку дівчинка тій видавала.

А я кусала губи з телефоном у руках. Як бути? Як вчинити правильніше?

Чайник закипів, і я потягнулася у верхні шафки в пошуках чаю. Його, передбачувано, не знайшла. Усе-таки, не мій дім і все знаходилося на незнайомих мені місцях.

— Дай допоможу, — зголосилася Маргарита Павлівна й за два кроки підійшла до мене.

Де знаходиться чай жінка звідкись добре знала. Дістала мені коробочку із заваркою і маленький чайничок, а сама сперлася на тумбу й подивилася на мене з напівпосмішкою.

— Важко перший день на новому місці, так? — запитала вона з якимось натягнутим розумінням у голосі.

— Це вже фактично другий, — я знизала плечима, — нічого страшного. Буває.

— Адже я в цьому будинку вже бувала, — продовжувала до чогось дуже наполегливо хилити Маргарита Павлівна, — і знаю, де і як усе має лежати.

Я не дуже розуміла, до чого вона вела, а головне — що хотіла від мене.

Ну знає вона, де чай лежить, і що? Я теж дізнаюся ці деталі за кілька днів. Тож замість якихось уїдливих коментарів, я промовчала, продовжуючи заварювати жінці чай.

Додала цукор у ще порожню чашку.

— Ми можемо допомогти одне одному, Катрусю, — уже тихіше додала жінка, — я можу сказати, як тут поводитися. І ти… допоможеш мені в деяких питаннях.

— Як же я можу допомогти вам, Маргарито Павлівно? — я не дивилася на неї, боячись виглядати надмірно агресивною або холодною. — Я проста няня. Усі рішення ухвалює Саша.

— Ой, робити нічого не потрібно, — вона махнула рукою, — просто… Говорити мені, коли можна прийти. З онуками побачитися, звісно!

Я залила чай і вручила жінці чашку — трохи швидше, ніж планувала. Вийшло грубо.

— Пробачте, але я вже казала, що в мене будуть проблеми через це, — відповіла я і похитала головою, — навіть те, що вже наливаю вам чай, недобре. Шпигувати за спиною в Саші я не буду точно.

— Шпигувати! — фиркнула Маргарита Павлівна. — Хто ж говорить про такі гучні слова, Катрусю!

Тут вона показово розсміялася, чим привернула увагу Мії. Дівчинка нахилила голову й жувала вже повільніше, вслухаючись у наші слова.

— Пробачте, — я закінчила розмову, — будь ласка, допивайте чай і йдіть. Ви можете дізнатися в Саші, коли можна побачитися з дітьми.

— Не тобі виганяти мене з дому, дівчисько, — зашипіла Маргарита Павлівна, але на місці не залишилася — стиснула чашку в руці й сіла до дітей, закинувши ногу на ногу, — ще й тижня тут не пробула, а вже командує мною! Прошм…

— Маргарито Павлівно! — я голосно зупинила жінку до того, як нехороші слова зірвалися б із її губ. — Тут діти! Дотримуйтесь правил пристойності!

На що жінка тільки відвернулася і стиснула губи трубочкою. Зморшки тут же вкрили половину її обличчя, поки вона марно намагалася остудити чай. Дула й дула, потім пила і зморщувалася ще сильніше. Так через тортури і страждання, Маргарита Павлівна допила чай, обдарувала мене обуреним поглядом і пішла — цього разу через головні двері.

З дітьми не попрощалася.

— Не хочу їсти, — відштовхнула тарілку Мія і втекла в іншу кімнату.

Я важко зітхнула. Не такою легкою робота буде, як здавалося.