8.2

8.2

У будинку стояв крик і… дим. Спочатку я подумала, що була пожежа, яку Саша — чи сама Маргарита Павлівна — загасили. Сіруватий дим заповнював будинок, витаючи дивним мереживом у повітрі.

Я не одразу зметикувала закрити ніс, а тому вдихнула дим — і на мій подив він зовсім не пахнув гаром. Ні гару, ні затхлості, ні печіння — нічого того, що створювало б запахи після пожежі.

Ні. Я навіть кілька разів моргнула, щоби переконатися, що була при своєму розумі. Ще раз принюхалася. Згаслі речі ж не пахнуть кавунчиком? Солодким ароматом із домішкою чогось м’ятного?

Крик ішов із боку вітальні.

— Ви взагалі втратили зв’язок із реальністю?! — лаявся Саша. — Тут діти! У вас є взагалі розуміння, що таке дитина?!

— Так говориш, ніби я свого не виховала, — фиркнула Маргарита Павлівна.

— Я здивований, як вона жива залишилася після зв’язку з вами… — Саша виразно показав рукою на жінку.

Посеред вітальні стояв круглий стіл — явно з веранди або вуличної частини, судячи з відбитих пластикових ніжок і темних слідів біля самого низу. На самому столі прямо по центру стояв кальян, поруч — пляшка з темно-коричневою рідиною. По всій стільниці були розкидані карти.

Неважко здогадатися, чим саме займалася тут Маргарита Павлівна. Але часу було лише десята ранку…

— Ти не маєш права розмовляти зі мною так, чоловіче! — не вгамовувалася жінка. — Діти прекрасно зайняті собою, з ними все гаразд. Те, чим я займаюся — моя справа.

— Не в моєму домі! — гаркнув Саша.

— Тату? — у кімнату зайшла сонна Мія, у руках стискала маленького ведмедика.

І хоч мені дуже хотілося заспокоїти Сашу — він і справді не мав би так кричати на жінку похилого віку, ще й бабусю своїх дітей, — але забрати малечу звідси було першорядною важливістю.

— Мієчко, підемо, покажеш мені сукні, які в тебе є, — я підхопила дитину під руку й повела назад до сходів.

Усередині клекотіло серце за дівчинку. Вона, мабуть, злякалася — і точно не розуміла, що відбувалося на першому поверсі. Як же можна так із дитиною, ну справді! Не в моїх правилах було лаятися на літніх людей, але вчинок Маргарити Павлівни був до божевілля безвідповідальним!

— Чому тато кричить на бабусю? — запитала вона в мене, коли ми піднялися нагору.

Я тільки одним оком перевірила, як там Діма — він уже прокинувся і розглядав кімнату з-за свого ліжечка. Його б забрати в ігрову теж.

— Він просто дуже злякався за вас, — я спробувала пояснити так м’яко, як тільки могла, — ми потім це все разом обговоримо, добре? А поки що, покажеш мені сукні?

Мія задоволено кивнула й побрела до своєї кімнати, а я підхопила Діму на руки. Диво, що він не поліз нікуди. У три роки діти ж невгамовні! А тут сходи!

І знову думки повернулися до абсолютно безвідповідального вчинку жінки. Саша мав усі підстави кричати на неї… З одного боку. Я подивилася в бік кімнати Мії. Адже це її рідна бабуся. 

Чого навчиться дитина, якщо бачитиме постійний крик? Що це правильно, кричати на своїх батьків — чи батьків партнера?

— Ти йдеш? — вирвала мене з думок Мія криком десь із надр своєї кімнати.

— Біжу!

Ми з Дімою сіли на ліжку, де він грався з якоюсь машинкою. А сама Мія перевдягалася в гардеробній і влаштовувала мені справжній показ мод — виходила вся ошатна, позувала, поки я плескала й захоплювалася кожним обраним вбранням.

— А ще в мене є косметика! — заявила вона. — Зараз такий мавпаяж зроблю!

Мавпа…

— Макіяж? — перепитала я, марно намагаючись придушити сміх, що рвався зсередини.

— Ну звісно!

Не звертаючи на мене уваги, Мія спритно прошмигнула назад у гардеробну, де, очевидно, зберігала той самий мавпаяж і якусь нову річ. Я все ще посміхалася, коли низький чоловічий голос пролунав зовсім поруч:

— У вас тут усе гаразд?

Я обернулася. Саша стояв зовсім поруч. Сорочка розстебнута, краватка спущена нижче. Із волосся скапувала вода — мабуть, щойно вмився перед тим, як іти до дітей.

Щось у кімнаті стало до нестями спекотно.

— Так, Мія влаштовує показ мод, — я закусила губу й опустила погляд — аби тільки не спіймав мене за розгляданням, — а в тебе?…

— Потім розповім.

— Саш, слухай…

Я все ж хотіла обговорити з ним крики з бабусею, і як узагалі потім дітям із нею бачитися — і як будувати стосунки — як раптом у кімнату вийшла Мія.

У повному… мавпаяжі.