7.2

Тихий стукіт підборів розвіяв тишу мого кабінету, коли Катя увійшла всередину. М’яка ввічлива посмішка, ідеально укладене волосся, відповідний дрес-код. Вона була втіленням правильного працівника.

— Щось трапилося? — задумався і додав: — З Мариною?

— Ні-ні, це… — прокашлялася. — Особисте.

Ліза із цікавістю кішки спостерігала за нами. Очі горіли від пліток, що ось-ось пролунали б у її милих вушок.

— Лізо, можеш іти, дякую, — на цілковите розчарування секретарки вимовив я і махнув Каті, щоби підійшла ближче до крісла. — Чай чи каву хочеш?

Катя ніяково перебирала пальці й закушувала губу. Не одразу знайшлася, що мені відповісти на таке просте запитання. Я ж спостерігав за нею.

Якщо нічого не сталося з Мариною, але питання залишається особистим, значить вона вирішила обговорити мою пропозицію. Тепло розтеклося по тілу.

— Ні, дякую, — нарешті вичавила із себе Катя, — Саш, я щодо твоєї вакансії… Щодо тієї роботи, що ти мені пропонував.

Навмисно чи випадково не називала речі своїми іменами?

— Мені дуже втішна твоя пропозиція, але… — знову зам’ялася дівчина.

Я підняв брови.

— Але?

Щось мені підказувало, що Катя не прийшла сюди, щоб відмовлятися. Одразу в понеділок уранці, коли ми буквально вчора обговорили все. Ні, тут було щось інше — щось, що мучило її. Втім говорити нічого не поспішав, щоб не зробити поспішних висновків.

Життя фінансового консультанта привчило мене до одного — постійно враховувати додаткові чинники. На поведінку Каті могла вплинути погано зварена кава, Марина з її маячнею, сімейні проблеми. Ні, нехай сама озвучить свої думки — і вже із цим я буду розбиратися.

Якщо буду взагалі. Няню знайти складно в наш час, але хіба неможливо?

— У мене є кілька умов, — нарешті вона підняла голову й подивилася на мене величезними очима оленяти.

Заповітні слова сказані. Висновки, до яких я дійшов миттєво — Катя хотіла погодитися, але були нюанси. Чудово. Я придушив переможну посмішку.

— Звісно, які саме?

— Я не кину свою роботу, — вона насупила брови, — просто виконуватиму бухгалтерську зайнятість у перервах, коли діти сплять, наприклад. Або ввечері.

— Добре.

Це було тільки бонусом мені.

— О котрій годині починатиметься і закінчуватиметься мій робочий день?

— Дітей потрібно буде будити, готувати до школи та садочка, тож о сьомій? І потім укладати, що досить пізно, звичайно, — я задумався, — чи розглядаєш ти варіант повного пансіону?

Тепер Катя із задумливої стала виглядати спантеличеною.

— Так тобі б не довелося витрачати на дорогу кілька годин на день, — резонно зауважив я.

Резонними були тільки слова, а всередині якийсь дивний радісний трепет розпливався по тілу. Мабуть, зіграла стара звичка радіти в суперечці — коли вдавалося переконати людину на свою користь. Я навіть хмикнув.

— У нас кілька гостьових кімнат, тож тобі буде зручно.

Остаточний аргумент прибрав будь-які сумніви Каті. Вона щільно заплющила очі, глибоко вдихнула і видала.

— Добре. Я згодна, Саш. Сподіваюся, я тебе не розчарую.

Хитра усмішка торкнулася губ.

— Олександре Євгеновичу! — двері в офіс безпардонно відчинилися.

Ліза любила грати в мене на нервах, але ніколи раніше не вривалася в кабінет без стуку, ще й під час наради. Я підняв брови.

— У вас удома… Дзвонять із поста охорони, — стурбовано сказала вона, — кажуть, вам терміново потрібно приїхати.