Розділ 7. Саша

О сьомій ранку моя голова була важчою за десятитонну гирю. Я просто не міг розліпити очі й добрих п’ять хвилин дивився в телефон у марних спробах перетравити написані тезисно новини.

Розмірена погода, відсутність впливу на врожайність, стабільні поставки нафтовиробничої промисловості… Навіщо я взагалі це дивлюся?

Будильник продзвонив удруге, і свідомість трохи прояснилася. Я не пив, голова не гуділа, але ліг до нестями пізно. Ах, точно. Ще я в будинку був не тільки з дітьми. Значить сніданок у піжамі скасовується. Я важко видихнув.

Одне радує. Якщо Маргарита Павлівна посидить із Мією і Дімою, я зможу з’їздити в офіс і закінчити весь учорашній план.

На першому поверсі вже пахло оладками і свіжозавареною кавою. Я з подивом зайшов на кухню.

— Доброго ранку, зятю! — нашвидкуруч накинувши фартух, жінка стояла біля плити, з професіоналізмом фокусника керуючи сковорідкою і ополоником. — Снідати будеш?

— Тільки каву, будь ласка, — здивовано вимовив я. — Вам не варто було обтяжувати себе, Маргарито Павлівно.

— Ой, які труднощі, — вона махнула рукою, — для цього бабуся і потрібна. Бачиш, готую малюкам їжу. О котрій їх будити?

— За графіком о восьмій, але сьогодні можете дати їм поспати зайві пів годинки. Проте не більше, будь ласка, щоб не збивати режим.

— Звісно-звісно! — якось надто бадьоро заявила жінка. — О восьмій тридцять будуть огірочками тут стояти!

Огірочками відразу після пробудження вони не стояли ніколи, але я не став висловлювати свої сумніви вголос. Зрештою, Маргарита Павлівна якось виховала свою дитину — і… І, напевно, Марина не найкращий приклад успішного виховання.

Я відхлебнув кави. Смачно. Не зовсім так, як я звик, але відчувалося, що жінка постаралася від душі її зробити. Може даремно я на неї надумую?

Закінчивши свій ранковий напій, я поспішив нагору в дитячі. Перевірив сонну Мію, поцілував у лоб сплячого зірочкою Діму. Мене не буде всього кілька годин.

— Телефонуйте мені за будь-якого питання, добре? — я ще раз повторив усі інструкції колишній тещі. — Будь ласка, я вийду з наради в разі чого.

— Сашенько, йди, усе буде добре!

Я майже заспокоївся, але все ж попросив Володимира зупинити на посту охорони. Попередив їх, що діти залишилися з тещею, і щоб дзвонили мені, а не в дім, у разі непроханих гостей.

Офіс зустрів мене ароматом уже знайомої мені кави, від якої цього разу я був змушений відмовитися.

— Ви розбиваєте мені серце, Олександре Євгеновичу, — ахнула Ліза і якось надмірно грайливо облизнула губи.

Я зупинився і звузив очі. Уважно подивився на секретарку, яка хитро хихикала, потім голосно видихнув.

— Іди прибирай, — махнув у бік свого кабінету.

— Що? — награно вона змахнула віями.

— Звільню.

— Та я не розумію, про що ви, Олександре Євгеновичу!

Я посміхнувся і вкрай виразно подивився трохи нижче очей моєї секретарки. Її сорочка щільно облягала тіло. Там, де мали бути бретельки, була лише м’яка гладка шкіра.

— Тобто, Лізо, якщо я зайду у свій кабінет, я не знайду там твою спідню білизну?

— Олександре…

— Якщо я заходжу і вона там, то звільняю, домовилися?

Ліза ніяково хихикнула і все ж таки піднялася з місця.

— Знаєте, з іншого боку, піду-но я перевірю, — її рухи були надто різкими і смиканими, що тільки підтверджувало мою теорію.

Я похитав головою і витягнув телефон із задньої кишені. Там уже щосили миготіли оновлення моєї новинної стрічки. Акції на спортивне спорядження очікувано впали після завершення цьогорічних Олімпійських ігор…

— Ваш офіс готовий, Олександре Євгеновичу!

Я не став розглядати, що саме й куди прибрала моя велелюбна секретарка, усе ще хмурячись від цифр, що промайнули перед очима.

— Збери команду аналітиків, Лізо.

— На зараз? У великій конференц-залі?

— Так, і підготуй проєктор для роботи.

— Звісно, Олександре Євгеновичу.

Я дістав свій блокнот і залишив кілька позначок, які потрібно б обговорити з командою — вони, напевно, уже бачили ранкові новини. З урахуванням вчорашнього контракту, діяти слід обережно і впевнено.

Світле волосся Лізи знову промайнуло в мене в офісі.

— Олександре Євгеновичу? — запитала вона з-за дверей.

— М? — на пів вуха слухав я.

— До вас Катерина Артемівна прийшла. Пустити?

Я навіть відірвався від паперів. Катя?