Розділ 5. Катя

На радощах від моїх новин Марина замовила всього та побільше. У якийсь момент офіціант зрозумів, що справа запахла приємними чайовими, і почав активно фліртувати з нею. Я ж сиділа у власних думках і підраховувала.

Якщо навіть я працюватиму фактично в нуль, покриваючи лише обов’язкові платежі за рахунками, то все одно з навчанням виходжу в солідний плюс. Більшість домашніх завдань можна виконувати, поки Діма спить, а Мія в школі. Або ж увечері. Якщо ж навіть я виграю лотерею, відмовлюсь і продовжу на повну ставку в компанії бухгалтером, то навчання вийде тільки в нічний час — і за повної неможливості відвідувати денні вебінари.

— Вишеньку будеш, Катю? — витягла мене зі своїх думок Марини.

Я раптом зрозуміла, що абсолютно не слухала її весь цей час.

— Що?

— Вишеньку, — вона повторила й показала рукою на офіціанта.

Повільно повела пальцем уздовж його сорочки нижче до ременя і…

— Ні, дякую, — я навіть округлила очі від переляку, — мені й так добре. Без… ягід усяких.

Крадькома я перевірила, скільки всього Марина замовила в блокнотику офіціанта. Він вказав просто 3–4. З Марини станеться взяти всі ці сторінки меню, а це… Я перевернула пальцем на потрібне місце і присвиснула. Коштувати це буде неміряно. А головне, нам двом просто неможливо все це з’їсти.

— Марин, — я спробувала напоумити надмірно кокетливу подругу, — а нам справді треба замовляти так багато? Я, якщо чесно, зовсім не голодна. Можу взяти коктейль і все…

— Ну так не їж, — вона повела плечем, — просто спробуєш усього потроху.

Домовитися з нею було неможливо. Марина завжди була такою. Жила як востаннє. Пам’ятаю, я тільки влаштувалася на роботу, а вона вже святкувала щосили на корпоративах. Про неї складали легенди. Веселун компанії! Душа вечірки! От тільки щось ці любителі легенд не поспішали допомагати Марині, коли їй було погано після чергового веселого вечора.

Ми так і познайомилися. Я виявилася єдиною, хто не покинув її саму.

— Люба, у мене тут закуска, не нудьгуй поки що, — муркотнула Марина й потягла кудись хлопчину офіціанта.

Мені залишалося тільки видихнути. Ну і якого біса, питається, було висмикувати мене з душу? Практично з ліжка? Якщо все одно збиралася провести вечір не в моїй компанії?

Легка музика грала на фоні, коли мій телефон задзижчав.

— Спиш, люба? — голос мами звучав бадьоро й радісно. Я посміхнулася.

— Та ні, з Маринкою вибігли в бар.

— З Мариною? — я не бачила маму, але чула це невдоволення.

Уже уявляла, як вона скривила губи, як насупила брови й невдоволено хитала головою.

— Так, мені тут… пропозицію одну зробили, — вирішила швидко змінити тему, щоб знову не вислуховувати лекцію про шкоду Марини в моєму житті, — але я поки не знаю, чи погоджуватися.

— Яка пропозиція? — з’їла наживку мама.

Ось тільки тепер мені потрібно було розповісти про своє тимчасове пониження. І щось усередині стало боязно. Мама точно не схвалить, вичитувати почне. Завжди можна, звісно, кинути слухавку й перестати слухати маму, але… Важке зітхання зірвалося з моїх губ. Не можу я так. Вона потім виснажить себе, буде нервувати. Раптом зле стане?

— Пам’ятаєш той курс, про який я тобі розповідала? — почала здалеку. — Фінансування і все таке.

— Той, що коштував як чверть квартири?

Ну, тут вона трохи перебільшила. Напевно. Залежить від квартири.

— Ну так, — не стала відпиратися, — Саша запропонував заплатити за них.

— Колишній чоловік Марини? — голос мами піднявся вгору. — Це у вас там корпоративні подарунки такі роздають?

У певному сенсі. Дуже особисті такі подарунки.

— Він запропонував це в обмін на роботу. Іншу… — я тягнула гуму, бо вичавити із себе заповітні слова здавалося неможливим.

Мама ж розцінила мою тишу інакше. Спочатку ахнула. Потім охнула.

— Катрусю, люба моя, я ж зовсім іншою тебе виховувала. Ні, якщо ти хочеш за нього заміж, то, звісно, не мені тебе судити. Але чоловіки після такого не одягнуть на тебе обручку, люба.

А? Я навіть моргнула кілька разів.

— Про що ти, мамо? — здивовано запитала я.

— Ну як про що! — мама грюкнула чи то по столу, чи то по нозі своїй. — Він же тобі гроші за ліжко запропонував, пробач, Господи!

— О боже, мамо, ні, звісно! — я навіть розсміялася. — Ми просто друзі! Йому няня для дітей потрібна!

— А. А… — якось хутко вигукнула вона, чи то зі здивуванням, чи то з розумінням, чи то навіть із якимось ледь вловимим розчаруванням.

Особливо останнє мене здивувало.

— І як же твоя робота в офісі? — запитала вона резонне.

— От і я не знаю. Думаю, мам. Курси ці дорогі, але ж потім дадуть можливість піднятися в кар’єрному зростанні.

Я почула стукіт маминих нігтиків по стільниці. Значить сидить зараз на кухні й напружено думає. Вона завжди так робить, коли спілкується з кимось на важливі теми. Я навіть усміхнулася — роки йдуть, а мама зовсім не змінюється.