Розділ 4. Катя

О. Мій. Бог. Ні, не бог — він тут точно не брав участі, тому що за ті нечестиві думки, що кружляли в моїй голові, мене б відправили в саму безодню пекла. Розслабляйся, Катруся, у нас тут найкращі сауни у світі — температура як у лави, зате чудово згадаєш усі моменти, коли згрішила!

А я дуже сильно згрішила, багато десятків і тисяч разів, згадуючи, як Саша дивився на мене. Як розмовляв у напівтемній кімнаті — ніби кликав мене, чесне слово! Як я тільки не зірвалася і не підійшла? Діти сплять, у будинку нікого більше немає.

Як то кажуть, давай, Катрусю, бери чоловіка за… Загалом, недитячий контент і насолоджуйся життям. Ось тільки цей чоловік для мене під величезним табу. Заборона. Ні!

— От і як мені на це погодитися? — запитала я в струменів води в душі, що лилися на мою голову.

Вони, очевидно, не відповіли.

Отримати річний курс з аналітики ринку для мене як виграти лотерею. Ціни там такі, що моєї зарплати вистачило б тільки після кількох років накопичень — і це без втручання Марини в моє життя.

Погодитися було б дуже корисно, навіть з урахуванням тимчасового «пониження» на посаді. Мія і Діма — чудові діти, ми легко ладнаємо разом, але це все ж не те, на що я вчилася п’ять років університету.

Не вони мене лякали. А вечори разом із Сашею. Спокуса, якій так легко піддатися.

Думки не йшли, і я просто вимкнула воду. Вийшла з душу, щільно обгорнувшись рушником і подивилася на своє втомлене обличчя. Виглядала так, ніби весь день проплакала — настільки сильно стрес вдарив по моїх м’яких щічках. Я торкнулася їх теплими долонями.

— Продовжу в такому дусі й матиму вигляд бабці.

І руки вниз потягнула, створюючи дивну моську з відтягнутими, як у бульдога, щоками.

Телефон задзвонив. Я потягнулася до заблокованого екрана й побачила очевидне ім’я. Єдине, яке могло зателефонувати мені о пів на одинадцяту вечора.

— Так, Марино, — я піднесла слухавку до вуха, — як ти, люба?

— Жахливо! — хникала вона. — Увесь день голова тріщить, так ще й Саша додає. Бачила б ти, як він поводився сьогодні! Боже! Нестерпний тип. Як я тільки заміж за нього вийшла?!

Я подивилася на стелю. Як? Ну, щасливо, напевно. Та і я слабо уявляла «жахливу поведінку» Саші на роботі. Адже він навіть не кричав ні на кого — просто душка, а не керівник.

— Ти зайнята зараз?

— Тільки в душ зайшла, і…

— Чудово, заберу тебе за десять хвилин. Поїдемо в кальянну.

— Марино, я сьогодні не питиму, — одразу попередила подругу, — завтра на роботу, у мене купа справ.

— Я твоя начальниця і скасовую твою роботу, — без докорів сумління хмикнула вона, — усе, збирайся, люба, буду в тебе вже… Через дев’ять хвилин!

У таких питаннях Марина рідко обманювала, тож я помчала в кімнату за джинсами й легкою футболкою. Вологе волосся впало на суху тканину, залишаючи смуги.

— А боже, Марино, та за що ж, — вилаялася я і все на тій же швидкості побігла назад у ванну по фен.

Паралельно другою рукою намагалася повернути брови і вії на місце. Навіть торкнулася губ якимось блиском, коли телефон знову задзвонив.

— Ну ти спускаєшся чи ні?!

Волосся довелося залишити вологим на кінчиках, бо за ще одну хвилину Марина б піднялася і почала кричати на весь під’їзд. Мені така радість геть не потрібна.

Я схопила з тумбочки сумочку, кинула туди телефон і ключі, і вилетіла з квартири. Уже в ліфті думала, чи вимкнула фен — і чи не вмикала я плиту? Але сумніватися у власній адекватності часу не було.

Біля під’їзду на мене чекав знайомий автомобіль.

— Давно не бачилися, Катю! — усміхнувся мені в дзеркало заднього виду Володимир.

Я закусила губу. Марина ще не знає про мої денні пригоди.

— Я щось пропустила? — миттю вхопилася за його слова дівчина. — Ви з Володимиром бачитеся?

Мабуть, вона зробила абсолютно свої висновки з побіжно кинутої фрази. Але сам Володимир не став її виправляти. Тільки лукаво посміхнувся і подивився на мене ще раз. Готова заприсягтися, він навіть підморгнув.