3.2

Знімків було три. Два з них цілком звичайні: Діма у візочку із вказівним пальцем у носі, Мія — на гойдалці. Й один був явно помилковим. Явно тим, який сама Катя не планувала мені відправити.

Вона там була практично гола.

Це було фото з клубу, де вони відпочивали разом із Мариною. Зелений фасад, дивні тварини на задньому тлі — так, це була фотозона місця, звідки я забирав учора колишню, от тільки… Зовсім не вона привернула мене на знімку.

Точніше, Марини там геть не було — вона фотографувала Катю. Й у звичній їй манері нав’язувала свої бажання подрузі. Катя позувала й заплющила очі. На губах грав сміх. Руками дівчина намагалася зупинити Марину, яка у своїх дивовижних фантазіях вирішила, що доречно потягнути легку сукню подруги донизу, оголивши верх мереживного ліфчика.

Досить розвинена уява домалювала те, що приховували залишки тканини.

Я сковтнув. Потім сковтнув ще раз. Стало дуже важко дихати, і я поспішив на балкон, на ходу розстібаючи воріт сорочки.

— Щось не так, Олександре Євгеновичу? — з лукавою посмішкою підійшла до мене Ліза за кілька хвилин.

Очима миттю знайшла розстебнутий воріт. Опустила погляд і…

Із лукавої посмішка стала хтиво-провокативною.

— Олександре Євгеновичу, якщо ви хочете, я можу допомогти, — облизнулася вона.

— Так, допоможи, внеси ці папери в реєстр і на підпис головному бухгалтеру.

Не на ту допомогу вона натякала.

— Але Марини сьогодні немає…

— Тоді знайди її! — рявкнув уже не на жарт я. — А якщо ні, то доповідай кадровику, і нехай із нею розбирається, чорт забирай!

Ліза підстрибнула на місці і, заскочена зненацька моїм раптово злісним тоном, шмигнула носом і вибігла з балкона.

Я важко видихнув. Нерви здають, старію, мабуть.

Хоч би що Ліза не робила, а я ніколи не кричав на неї. Тепер образиться. Я завів руку у волосся від малодушного бажання заволати на все горло. Емоції не можна брати із собою на роботу, їх потрібно залишати десь позаду.

Чорт би побрав вчорашній клуб. І знімок, який я тепер не зможу розгледіти.

Марина з’явилася на роботі ближче до вечора. Побачивши мене в коридорі, демонстративно фиркнула й повернулася до себе в кабінет, показово грюкнувши дверима. Адже вона розуміє… Що тепер, коли ми більше не в шлюбі… Я не буду її захищати?

Якийсь час дивився на зачинені двері її кабінету. Мама завжди говорила, що жінку в сім’ї потрібно пестити і плекати… Що саме вона — творець вогнища, життя моїх дітей. Але чи є цьому межа? Наскільки сильно мені потрібно перекроювати себе раз за разом на догоду жінці, що подарувала мені Мію і Діму?

Я цокнув язиком і важко видихнув — вкотре за день. Якби тільки мама була жива, вона б відповіла на всі ці запитання.

Додому я їхав у більш піднесеному настрої. Дорогою заїхав у кондитерську за приголомшливими профітролями — набрав цілу гору, щоби побалувати домашніх. Зловив себе на думці, що Катю автоматично вважав частиною сім’ї, і чомусь це не здалося дивним.

У телефоні все ще горіло прочитане повідомлення з трьома фотографіями. Підозрюю, сама дівчина так і не помітила, що відправила їх.

Задзвеніли ключі та пакети, які я тримав на порозі.

— Тато! Тато приїхав! — запищала Мія і кинулася до мене на шию з кухні.

— Обережно, у мене пакунки, — усміхнувся доньці і чмокнув її в лоб, — хто хоче профітролі? З улюбленої кондитерської!

Мія тут же усунулася, заплющила очі і з виглядом найрозумнішої вченої підняла вказівний палець догори. Похитала ним із боку в бік і навіть поцокала язиком.

— Спочатку потрібно повечеряти, тату, ти що, не знаєш? — повчальним тоном сказала Мія. — Спочатку основне, потім — солодке!

Я здивувався раптовій дисципліні, що прокинулася в моїй доньці, але сперечатися не став.

— Звичайно, — підіграв їй, — тоді піцу?

Мене знову зустрів вказівний палець.

— Катя приготувала нам рагу!

У цей момент та сама названа дівчина вийшла з кухні з Дімою на руках. На ній був фартух. З кухні долинав аромат домашньої їжі.

— Якщо ти не проти, я трохи погосподарювала, — чомусь почервоніла Катя.

А я чомусь усміхнувся.

— Не проти.