Розділ 3. Саша

Як же я до біса втомився. Вимотався. Мене скрутили в один величезний джгут і не давали ні секунди видихнути в цьому стані.

Можна було піти у відпустку. Провести час із дітьми, полетіти на якісь острови. Тільки сенс, якщо це буде остання поїздка на найближчі роки? Бо моя відпустка зараз гарантувала одне — компанія розвалиться.

Останнім часом компанія втратила кілька прибуткових угод, що сильно позначилося на загальному бюджеті. Сьогоднішня мала стати рятівною соломинкою в океані проблем.

Марина, як головний бухгалтер, звісно, була на всіх зборах. І точно знала про обстановку з фінансами. Тоді якого біса вона забула про нашу домовленість з дітьми?!

— Якби не Катя, — видихнув собі під ніс.

Володимир знайшов мій погляд у дзеркалі заднього виду.

— Проблеми на роботі? — розуміюче хмикнув він.

— Удома. — Я видав на одному видиху. — Простеж, будь ласка, щоб у Каті все було, гаразд? Зовсім не так я планував сьогоднішній день, але вже як вийшло.

— Вона цілком природно там виглядає.

— Хто?

— Катя, — Володимир крадькома поглядав на мене уважним поглядом, — прямо як у себе вдома виглядала.

— Так? — з нудьгуючим виглядом кинув я, коли телефон задзижчав.

Повідомлення про падіння попиту на агрокультури. Цього року круп мало бути багато, а тому акції на добрива та сільськогосподарське виробництво тримали свою стабільну планку. Я ж сподівався на інше.

В офісі мене зустріла спокусливого вигляду секретарка, яка ледь не облизалася, побачивши мене.

— Доброго ранку, Олександре Євгеновичу, — промурчала вона.

— Доброго, Лізо, зроби, будь ласка, каву.

— Вам із солодким чи без?

Усі в офісі були впевнені, що ми спимо разом. Думаю, навіть сама Ліза була в цьому впевнена — з того, як хтиво вона на мене поглядала, як раз у раз нахилялася із занадто глибоким декольте. І що б не говорили за спиною язики пліток, з Лізою я не спав.

Навіть не фліртував. Вона все сама.

— Марина на робочому місці? — я проігнорував її млосне запитання.

— Пів години тому не було. — Знизала плечима дівчина. — Перевірити?

Я задумався. По-хорошому, так. За неявку б виписати штрафні санкції, попередити про наслідки. Я цокнув язиком, уявляючи сцену з участю моєї колишньої. Раніше вони хоча б пристрасно закінчувалися в мене в офісі. Тепер же тільки з лайкою.

— Не варто, — видихнув я і пройшов усередину.

Гаряча кава обпекла горло, пробуджуючи всі мої відчуття на максимум. Потрібно було оточити увагою і чарівністю потенційного клієнта, запевнити в тому, що вклади в нинішній час — найвигідніші.

Зі мною розмовляли двоє чоловіків — старший, сивий Захар Олегович і темноволосий молодший — його син. Ми обговорювали їхню купівлю державних облігацій. Захар Олегович надавав перевагу безпечнішій грі.

— Хто взагалі зараз вкладає в окремі акції? — вдавано розсміявся я.

Ага. Хто-хто. Той, хто знає, у який момент ціни злетять у космос. А вони точно злетять — я це раз на кілька років помічав. І цього разу хотів зловити комету за хвіст, щоби принести дев’ять заповітних нулів компанії. Вони б забезпечили нам спокійне життя на якийсь час.

— Ходять чутки, що збирається посуха, — не погодився зі мною темноволосий чоловік. — А з нею і попит на агрокультуру.

Я примружився. Звідки такі пізнання? Я дивився прогноз аналітиків — посухи не повинно було статися в найближчі три місяці.

— Це рулетка, синку, — відмахнувся літній чоловік, — вибирай завжди надійне. Так ти примножиш потенціал.

— І все ж без ризику…

— Досить! — гаркнув Захар Олегович. — Олександре, усі підписи на місці. Якщо щось зміниться, дайте знати.

— Звісно, Захаре Олеговичу, — я кивнув і зібрав папери в стопку, — приємно було з вами мати справу.

Я довгим поглядом проводжав темноволосого чоловіка до виходу. Він явно щось знав, от тільки що?

Від цих думок мене відволік телефон із вібрацією від текстового повідомлення.

КАТЯ: Привіт! Діти наїлися, зараз гуляють!

І фотографія, яка змусила мене забути про всі підписані папери.