1.2

Ми приїхали до їхнього елітного району десь за хвилин десять. Проїхали повз пост охорони до самого входу.

— Почекаєш хвилинку?

— Звичайно.

Саша підхопив Марину на руки й поніс у квартиру.

Не знаю, чи були в нього ключі, чи він просто знайшов їх у дівчини в куртці. Я просто сиділа тихо на своєму сидінні і смиренно чекала, поки чоловік повернеться.

Зазначила, що в машині стало на пляшку води менше. Значить він захопив і її для Марини на ранок. Треба б заїхати до неї близько опівдня з кавою і пігулкою. Хоча не здивуюся, якщо Саша передбачив і це.

— Вибач, трохи повозився із замком.

— Тобі необов’язково їхати зі мною, — я вичавила із себе посмішку, — адже тобі зовсім в інший бік. Я можу дістатися…

— Катю, ми вже говорили про це, — Саша обдарував мене холодним поглядом і зачинив за собою двері, — я переконаюся в тому, що з тобою все гаразд, і ми всі підемо спати. Домовилися?

Я кивнула. Деякий час тишу порушувала тільки популярна мелодія з колонок магнітофона. Та сама пісня про знайдене кохання.

— Ти знаєш, що Марина за все платила твоєю карткою?

Можливо доносити на подругу не було одним зі статутів жіночого кодексу, але мені це здалося не таким злісним порушенням. Зрештою, якщо картку викрадено, то я ставала співучасником злочину. А мені до в’язниці не треба точно.

— Знаю, — усміхнувся Саша, — якщо вона спробує витратити понад двадцять тисяч доларів за раз, то їй прийде скасування. Тільки не кажи їй цього, а то вона спеціально почне по дев’ятнадцять витрачати весь час.

І, як мені здалося, хихикнув.

— Але хіба ви не повинні були… Пробач, якщо це не моя справа, — я відчула, як рум’янець підступив до обличчя, але слова вже було не зупинити, — але хіба це нормально, що вона продовжує витрачати твої гроші? Тепер, коли ви в розлученні?

— Вона — мати моїх дітей, — просто відповів Саша. — І не те щоб це були якісь великі гроші для мене. А для неї — привід для радості. Це найменше, чим я можу відплатити їй за дітей.

Які жили, до речі, з ним. Хворі стосунки. Я відвернулася і більше не ініціювала розмову. Віддала перевагу розгляду нічних вулиць Одеси.

Їхати нам потрібно було близько пів години — Саша вважав за краще жити в приватному будинку з дітьми, де й море було ближче, і повітря чистіше, і місця для ігор більше. Я ж жила на околиці міста, де гуляв шалений вітер і затори були вищими за всі допустимі норми — особливо в годину пік.

Але в цей час тут, очевидно, нікого не було. Ми мчали на межі допустимої норми.

— А ти знайшла собі когось? — раптом розрізав тишу Саша.

У мене всередині все завмерло. Упало.

Я подивилася на чоловіка поглядом переляканого звіра. Раптом він здогадався? Раптом зрозумів про моє заховане бажання? Тоді мені потрібно це припинити. Відразу сказати, що я не з тих, хто впаде від однієї тільки спокуси. Так, мені він здався ідеальним чоловіком, але…

— Уявляю, як складно бути з кимось, коли Марина весь час поруч, — додав він.

Я уважно подивилася на Сашу. Його погляд був м’яким і майже добрим. Ні, здається, він говорив про щось зовсім інше.

— У мене й без неї немає часу на стосунки, — нахабна брехня, але брехала я впевнено, — мені потрібно кар’єру будувати.

— Хочеш стати головним бухгалтером? — навіть хмикнув він.

— Ні, — це вже було чесним, — хочу перейти у відділ аналітиків. Мені подобається робота з фінансовими біржами, вкладами та фондами. Будувати стратегію — це те, чим я б хотіла займатися надалі.

— Тоді тобі потрібна відповідна кваліфікація.

— Я займаюся цим. Але курси коштують дорого. Практичні знання — ще дорожче.

І це було чистою правдою. Я відкладала із зарплати потроху щоразу, щоб дозволити собі хоча б вступну частину. Але Марина не давала мені зібрати солідну суму, бо весь час тягла на якісь тусовки. Так, найчастіше вона платила сама, але іноді забувала.

І мені доводилося лізти у свої запаси, про які головний бухгалтер фірми точно знав. Не могла ж я їй збрехати, що заробляю менше! Вона ж сама мені зарплату видавала!

— Накопичити не виходить?

Сміх сам зірвався з губ.

— Якось ні. Не вмію збирати, мабуть.

— Або хтось заважає це зробити, — з розумінням кинув Саша.

У цей момент ми заїхали в мій двір. Я полегшено видихнула. Розмову можна було закінчити, мені вийти з машини й почати новий день. Тепер, коли Саша з Мариною розлучені, із чоловіком ми будемо бачитися менше. А значить і менше буде спокуси переступити всі межі дозволеного.

Не те щоб сам Саша хотів їх переступити.

— Катю! — раптом гукнув він мене, коли я майже зникла за дверима під’їзду.

Він стояв біля відчинених дверей. Вітер розвивав його світле волосся. Легку щетину було видно у світлі нічних ліхтарів. На роботі Саша завжди був гладко поголений. Це зараз такий… Домашній. Усередині все знову стиснулося в тугий вузол.