25.1

Робот завмер, його єдине червоне око-камера кілька разів моргнуло, фокусуючись то на пістолеті Грома, то на переляканому обличчі Ясі. Раптом динаміки андроїда видали короткий тріск, і голос став трохи чистішим, набуваючи майже ввічливих інтонацій.

— Вітаю екіпаж рятувального шаттла на борту науково-дослідного комплексу "Ефір", — промовив він, і біла лінія на екрані запульсувала швидше. — Реєстрація прибуття завершена. Дякую, що ви прийшли на порятунок. Моя система відліку вказує на значне відхилення від графіка, але я радий, що ви нарешті тут. Я чекав на вас... п’ятдесят три роки, сім місяців і два дні.

Віра відчула, як по шкірі пройшов мороз. П’ятдесят три роки. Весь цей час ця бляшанка рахувала секунди в абсолютній темряві, навіть не усвідомлюючи, що ніяка допомога вже не прийде. Вона обережно нахилилася до вуха Грома і прошепотіла, не зводячи очей з металевої машини:

— Чуєш, він думає, що ми — ті самі рятівники, за якими полетів твій дід. Він сприйняв нас за своїх. Не переконуй його, поки ми не дізнаємося всю потрібну інформацію.

Грім ледь помітно кивнув, повільно опускаючи дуло пістолета, але не прибираючи палець зі спускового гачка. Він зробив крок уперед, намагаючись надати своєму голосу впевненості капітана, а не розчарованого пірата.

— Так, ми тут, — хрипко мовив, вирівнюючи спину. — Затримка була... технічною. Великі затори… Слухай, залізяко, ми обшукали всю лабораторію. Де дані? Де формули палива? Комп'ютери порожні. Що, власне, ми повинні врятувати?

Андроїд видав звук, схожий на металеве зітхання. Його гусениці трохи провернулися, під'їжджаючи ближче до центрального постаменту.

— Вчені прийняли протокол "Абсолютна безпека". Вони вирішили, що залишати результати розробок у цифровому чи паперовому вигляді — це занадто великий ризик. Будь-яке фізичне сховище може бути зламане ворогами. Найкраще і найнадійніше сховище для таких знань — це людський мозок.

Яся, яка до цього мовчала, злякано охнула і ще сильніше вчепилася в руку Віри.

— Тату... — її голос затремтів. — Він каже про мізки? Нам що... доведеться шукати справжні мізки? Вони законсервували їх у банках? Я не хочу дивитися на мізки!

Робот розвернув свою квадратну голову до дівчинки. Його камера змінила колір на м’який жовтий.

— Маленька версія рятівника помиляється. Все зовсім не так. Знання неможливо вилучити без носія. Дізнавшись, що ворожі сили “Газпростору” збираються нанести удар, провідні науковці групи "Резонанс" прийняли рішення законсервувати себе. Вони перебувають у кріо-камерах, у стані глибокого кріо-сну. Вони чекають, поки їхні колеги, які змогли евакуюватися з "Ефіру", повернуться з допомогою та ресурсами для відновлення роботи.

Грім і Віра заціпеніли. Світ навколо них наче хитнувся. Віра відчула, як у неї пересохло в горлі. Вона дивилася на Грома, і в його очах читалося таке ж саме приголомшення. А ще мільйон матюків, які він хоче озвучити, проте стимується заради Ясі.

— Сплять? — перепитала Віра, ледь знаходячи слова. — Ти хочеш сказати... вчені досі тут? Вони живі?

— Показники життєдіяльності в межах норми для стазису, — підтвердив андроїд. — Сектор кріо-геніки заблокований, щоб зберегти енергію. Я підтримував їх усі ці роки.

Грім опустив пістолет та важко, наче його вдарили, зітхнув. Весь той гнів, вся та жага знайти безцінні файли, завдяки яким можна було б відкрити космос для всього людства і покінчити з власною бідністю, вмить перетворилися на щось зовсім інше. Важке. Відповідальне. І, що найгірше, аж ніяк не пов’язано з грошима. 

— То виходить... — Грім обвів поглядом порожню, холодну лабораторію. — Ніяких скарбів немає? Ніяких файлів, які можна скопіювати і втекти? Тільки люди, які сплять у морозильниках уже понад пів століття?

— Перепрошую, — відповів робот. — Ваше питання мені не зрозуміле. Бажаєте, щоб я провів вас до кріо-камер?

Грім подивився на Віру, беззвучно питаючи її поради. Віра й сама не знала, що робити, тому просто знизала плечима.