12. Атака мороку

Сміливі бувають двох типів - звичайні дурники, або ж ті, котрі мають що захистити.

Кронос Аскхар 

- Ти здуріла! - не міг заспокоїти нерви. - Як собі уявляєш таку поїздку?! Подорож в одну сторону? Що за невиправданий ризик, Рубі? Хіба я не вчив тебе бути обережною та не шукати зайві неприємності?

- Ну що ти верзеш! - Рубін теж була під напругою. - По твоєму, мені нічим зайнятися? Для розваги хочу ризикнути життям? Аскхар, морок ніколи не зникне. А на Рирсі може бути вихід, або ж підказка для нього.

- Або ж навпаки, це новий план вигаданий королем світлих, спеціально для тебе. Добре спланована пастка, щоб впіймати та контролювати найсильнішу нульову Аммаларіонна! Хіба не логічніше? - підійшов та схопив її за плечі. - Рубі, мені не подобається все це.Ти сильно квапишся з висновками. Щоб усе продумати потрібно більше часу, а імпровізація тут явно не доречна. - тяжко видихнув. - Просто почекай. Дай мені з усім цим розібратися, а вже після - ми щось вигадаємо.

Мені було надто важко донести до неї свої почуття. Найбільше всього я боюся втрати цю кривавооку розбійницю, що так безсовісно бавиться моїм серцем. Нехай все сказане Вітом правда, це ні на що не впливає. Наша активна боротьба з мороком триває понад тридцять років, за весь цей час, чому саме вона має ризикувати життям? Невже серед двох наймогутніших народів не знайдеться когось іншого? Чому місію порятунку світу на свої плечі бере одна тендітна дівчина?

Я пригорнув до себе Рубі. В моїх обіймах вона здається такою крихкою. Трохи сильніше стисну, і, здається, зламаю. Навіть не думай! Я не зможу тебе взяти в те пекло!

- Здогадуюся про що ти зараз думаєш, однак ні. - відсторонилася. - Сам розумієш, один такий подвиг й трон твій. Але без мене важко буде його реалізувати.

- Просто відправ зі мною когось іншого! - логічне вирішення! - Тобі цілий народ підпорядковується!

- Ніхто з них не володіє ануляцією так, як я. - хитро посміхнулася. - Аскхар, примирися з цим! Ти не можеш мене зупинити...- вона загорілася ідеєю не на жарт!

Рубін не встигла договорити, як раптово пролунав звук вибуху! Я не зміг розібрати, що саме трапилося, як почався землетрус. Наше шатро розвалилося за лічені секунди. Добре, що вибігли на двір.

Землетрус посилювався, люд у таборі охоплювала паніка. Правда Вітодаус швидко їх заспокоїв.

- Це всього лише дріб'язковий катаклізм, завтра розберемося з наслідками. Не втрачайте пильності! Наш головний ворог набагато небезпечніший! Морок вже поруч!

Справді? А я навіть не відчув. З цим невгамовним дівчиськом скоро голову загубиш, не те що пильність!

- Аскхар, - якось дивно на мене глянула вона, - щось не добре...- Рубі різко поблідла.

Не знаю що трапилося, та дівчина ледь не зомліла. Я схопив її за руку, щоб не дати впасти. Землетрус припинився і все довкола притихло. Стало трохи спокійніше. Наказав якомусь світлому принести для Рубі води. Той швидко впорався із завданням, за що безмежно вдячний. Моя ходяча проблема зробила кілька ковтків води й здається їй полегшало.

- Це не все...- якось вдумливо пробурмотіла.

- Що? Не зрозумів. - повторив.

- Морок тут.

- Де тут? - непомітно підкрався Віт. - Ти його відчуваєш? Він вже близько?! - знервовано ревкнув.

- Вітодаус! - роздратовано прогарчав. Мені не сподобався його тон, з яким він говорив до Рубі.

- Ні, - в'яло відповіла сама Рубін. - Морок вже тут, під нами.

Вона глянула вниз і я довго не міг допетрати, що та має на увазі. Рубі взагалі виглядала наче в трансі. Ще ніколи такою її не бачив.

- Під землею? - вигукнув Віт.

Рубін схвально кивнула головою. Як це під землею? Що він там робить? Ця інформація не встигла переваритися, як тиша закінчилася...

Крики світлих вояків лунали з усіх сторін. Клярси обіграли нас. Дрібні чорні згустки, вилазили з-під землі й атакували наших солдат. Наче хробаки, що поїдають падло, так і ці згустки вбивали людей. Це вже не просто клярси, до битв з котрими ми звикли. Навіть більше скажу, клярсам можна голову відрізати, а що робити з цими згустками? Ті що вилізли перед нами я намагався спалити. Горіли вони дуже погано, але ефект якийсь був. Певна частина стала попелом, а ті, що вижили, відчутно уповільнилися.

- Паліть їх! - голосно прокричав своїм воїнам Вітодаус.

Після чого повсюди розгорілися язики полум'я. Крики відчаю різко змінилися на войовничий клич! Вогонь у таких кількостях тіснив морок назад, у нас навіть з'явилася примарна надія, що все швидко закінчиться. Чорний дим повільно здіймався вверх, наче своєрідні прапори перемоги. Я посміхнувся. Це все? Ми виграли битву? Робити завчасні висновки не збирався, але надія гріла серце. І...так. Це був не кінець. На жаль.

Після того, як всі "згустки-хробаки" були спалені, у повітрі з'явилася чорна хмара вже з летючих "згустків-хробаків". Перевіряти, чим відрізняються даний вид мороку ніхто з нас не наважився. Я наказав своїм воїнам начаклувати вогняний бар'єр, а світлі маги відстрілювалися тим самим полум'ям. Ця баталія затягнулася на хвилин 15, не більше. З нашого боку обходилося без втрат, тому підбіг до Рубі й намагався привести її до тями.

Вітодаус теж намагався щось зробити, але марно. Вона наче тут, й водночас десь далеко. Такий стан не на жарт налякав на обидвох. Я гукав Шума, можливо він знайшов би вихід, однак фрімм кудись зник. Можливо Рубін наказала йому повернутися на Батьківщину та привести кілька нульових у поміч. Такий наказ вона могла віддати скрипівши зубами, але згадуючи той фанатизм з яким Рубі розповідала про самогубство на Рирсі, то все можливо.

Ми її й трясли, і кликали, і щипали, жодного ефекту. Але в якусь мить Рубі отямилася. Її очі налилися багряним сяйвом, а волосся, котре мало колір крові, знову поверталося у природній світлий.

- Чого завмерли? - наче нічого не сталося заговорила.

Я лише рота роззявив, аби виказати, що думаю! Та зараза ринула на передову. Єдине що міг зробити у даній ситуації - піти слідом. Це не було виважене рішення. Зовсім ні. Я помчався за Рубі одразу, без роздумів.

Нульова робила те, що вміла краще за все - анульовувати магію. Дощ зі згустків припинився ще до того, як Рубі отямилася, а за дрібними проблемами з'явилися більші. Зграя звичних для нас клярсів просто мчала на таран з лівого флангу, де ми й знаходилися. По протилежний бік наближалися змієподібні істоти, котрі переважали у розмірі над клярсами.

- Я ще такого не бачив! - вирвалося у мене.

- Погоджуся. - коротко відповіла та витягнула руки перед собою.

Досить швидко я зрозумів, що допомоги нульова не потребує. Точніше, у мене й не вийде нічим допомогти. Рубі, якимось чином, взяла під контроль таку здоровезну площу, що клярси розчинялися метрів за десять від нас, не встигаючи й прибігти.

Ще раз переконавшись, що моя хитра зараза в порядку, відправився прикривати правий фланг. Вітодаус командував нашими військами, дотримувавши стратегії захисту й атаки. Цього разу прикривали світлі, а темні атакували. Оборону ми втримували, але відсіч мороку не могли дати.

- Віт, маєш ідеї?

- Аскхар?! - здивовано глянув. - Хіба ти не пішов Рубі допомагати?

- Їй допомога не потрібна. Що це таке? - кивнув на змієподібний морок.

- Не знаю. Голови не видно. За увесь час атаки воно не показало морду. Тільки хвіст й тулуб видно. Якщо ця фігня подібна до клярсів, то вбити її можливо лише тоді, коли відріжемо голову.

- З такою оборонною тактикою ми ту голову й не побачимо.

- Але й ризикувати сотнями воїнів через нашу теорію, теж не вихід. - логічно відповів той.

- То не варто ризикувати. - шоковано витріщився на мене. - Нехай воїни продовжують оборонятися, а я спробую знайти голову по ту сторону бар'єра.

- Здурів?! Ти принц! - зашипів Вітодаус.

- Так. І в мої обов'язки входить дбати про свій народ.

Я впевнено покрокував до першої оборонної лінії. Вітодаус слідував за мною. Невже хоче допомогти? Як на такого розсудливого тактика, щось не схоже.

- Ти ж принц.- зі сарказмом кажу.

- І в мої обов'язки входить дбати про свій народ, - повторив мої слова.