Майже білий колір

Він побачив її ще здалеку.

Аліса йшла до парковки, де він чекав на неї біля машини. Вітер роздував її волосся — сильний, але ще трохи теплий, і воно весь час рухалося разом із нею.

Її хода була якоюсь майже модельною. Вона, звісно, навряд чи думала про це. Просто йшла своїм звичним маршрутом, навіть не знаючи, що він стоїть і дивиться на неї.

Боже, моє серце зараз вибухне, подумав він.

А потім знову подивився на неї.

— Привіт, — сказав він, коли вона підійшла. — Я сумував.

Аліса усміхнулася.

— Привіт. Я теж.

Він на мить затримав на ній погляд.

— Готова до маленької подорожі?

У суботу вони виїхали з міста ще до обіду.

Знайомі будинки змінювалися іншими будинками, потім їх ставало менше.

Дорога ставала ширшою, а місто поступово залишалося позаду.

Вона відкинулася на сидіння й подивилася у вікно.

Дорога пішла між деревами.

Спочатку їх було небагато.

Потім більше.

Вона дивилася вперед.

Сонце пробивалося крізь крони.

Воно лежало на дорозі окремими плямами, ковзало по капоту, зникало на поворотах і знову поверталося.

Крони змикалися над машиною так високо, що Алісі кілька разів здавалося, ніби вона могла б простягнути руку й торкнутися листя.

Вона відчинила вікно.

У салон одразу зайшло прохолодне повітря.

Її волосся підхопив вітер.

Він подивився на неї.

Аліса висунула руку у вікно.

Вона сміялася сама з себе, коли вітер відразу відкинув волосся їй на обличчя.

Вона дивилася вгору.

Між стовбурами було стільки світла, що ліс не здавався темним.

Навпаки.

Десь углибині блищали освітлені листки. На дорозі миготіли тіні від гілок.

Аліса усміхалася.

Безер помітив це.

Через кілька хвилин машина зупинилася біля невеликої галявини.

Аліса відразу вийшла.

Тут тиша не здавалася порожньою.

Аліса підняла голову.

Над нею була величезна крона.

Він засунув руки в кишені.

— Хотів, щоб ти це побачила.

Аліса повернулася до нього.

— Можливо, мені просто хотілося, щоб ти сьогодні була не там.

— Де?

Він подивився в бік дороги.

— У тому місті.

Аліса нічого не відповіла.

Вона знову повернулася до лісу.

І пішла далі.

Безер рушив за нею.

Світло падало їй на волосся, на плечі, на руки.

Вона час від часу піднімала голову, дивлячись на крони, і щоразу усміхалася.

Вони пішли далі.

Через деякий час вони повернулися до машини.

Аліса сперлася спиною на машину.

Безер стояв навпроти.

— Я подумав, можливо, ти зголодніла або будеш не проти невеликого перекусу.

Він простягнув їй печиво.

— І какао.

Він простягнув їй чашку.

Аліса відкусила печиво.

— Смачне.

— Добре.

Безер усміхнувся.

Він тримав одну руку в кишені, в іншій — чашку з какао. Дивився на Алісу й уважно слухав, коли вона щось говорила.

Потім подивився на неї трохи довше й простягнув вільну руку.

— Хочеш?

Вона подивилася на його руку лише секунду й взяла її.

Безер поклав іншу руку їй на спину.

Аліса вільною рукою торкнулася його плеча.

І вони почали танцювати.

Безер зробив крок убік, і Аліса пішла за ним. Він трохи повернув її, вона підлаштувалася під його рух і зробила наступний крок.

Вони то трохи віддалялися, то знову ставали ближче. Поверталися, робили кілька кроків убік і знову опинялися одне навпроти одного.

Аліса дивилася на нього, іноді відводила погляд, а потім знову повертала.

Її рука залишалася на його плечі.

Його — на її спині.

Потім вони знову сіли в машину.

Місто поступово з'являлося попереду.

Дерева залишалися позаду, а дорога знову ставала знайомою.

— А чому тебе назвали Аліса?

Аліса повернулася до нього.

— Аліса означає «ніжна, як перша ягода літа».

Безер трохи усміхнувся.

— Красиво.

Аліса подивилася на нього.

— А тебе?

— Безер означає «спокійний серед шуму».

Вона кивнула.

— Тут недалеко є один міст, — сказав Безер.

— Який?

— Можемо заїхати, якщо хочеш.

— Давай.

Він звернув з основної дороги.

За кілька хвилин вони зупинилися біля мосту.

Вони вийшли з машини й підійшли до поручнів.

На них висіли маленькі замочки — один біля одного, різні за кольором і розміром.

Аліса подивилася на них і трохи усміхнулася.

— Якось банально.

Безер став поруч.

Подивився на неї.

— Можна зробити банальні речі не банальними.

Аліса повернула голову до нього.

Він кілька секунд просто дивився на неї.

Потім нахилився й поцілував її.

Коли він відсторонився, Безер тихо сказав: