Розділ 34. Амела

Коли Бріскіс повернувся додому, вже було далеко за північ.

Він скинув піджак просто на спинку стільця, не знімаючи сорочки, пройшов до кухні й налив собі води.

У квартирі було тихо.

Майже.

— Амела?

Із коридору почувся короткий звук.

— Мр-р.

— Я знав, що ти не спиш.

На підлогу безшумно ступила кішка.

Вона була сірою, з темнішою мордочкою й майже неприродно серйозним поглядом.

Бріскіс присів перед нею.

— Ну?

Амела подивилася на нього.

— Не починай.

Вона повільно обійшла його й потерлася об ногу.

— Я теж радий тебе бачити.

Кішка сіла.

Бріскіс подивився на неї.

— Знаєш, сьогодні був цікавий день.

Амела моргнула.

— Так, я теж думаю, що це звучить підозріло.

Він піднявся й пішов до кімнати.

Кішка рушила за ним.

На столі лежав телефон.

Бріскіс узяв його, відкрив список контактів, але майже одразу передумав.

Йому не хотілося нікому телефонувати.

Він сів на край ліжка.

— Там є один професор.

Амела застрибнула на підвіконня.

— Старий знайомий.

Кішка подивилася у вікно.

— Безер.

Ім'я прозвучало так, ніби Бріскіс перевіряв його на смак.

Він відкинувся назад.

— Цікавий чоловік.

Амела повернула голову.

— Ні, не настільки, щоб ти його полюбила.

Кішка зневажливо відвернулася.

Бріскіс усміхнувся.

— Я знав, що ти розумна.

Він знову узяв телефон.

Перед очима несподівано виникла аудиторія.

Аліса.

Її обличчя, коли він згадав того музиканта.

Цікаво.

Вона одразу ожила.

Не так, як студенти оживають, коли викладач скасовує пару.

Інакше.

Вона справді любила його музику.

Бріскіс усміхнувся.

— Вона купилася.

Амела дивилася на нього.

— Що?

Кішка мовчала.

— Це була правда.

Він помовчав.

— Але правда теж може бути корисною.

Амела лягла на підвіконні.

Бріскіс підвівся.

Підійшов до вікна й відсунув штору.

Місто вже майже спало.

Він подумав про вечірку.

Про Безера.

Про те, як той підійшов до Аліси.

Занадто швидко.

Занадто впевнено.

І про те, як Аліса подивилася на нього.

Бріскіс помітив це майже одразу.

Хімію важко не помітити, якщо не робити вигляд, що її немає.

Він не знав, скільки між ними було насправді.

Але йому стало цікаво, що буде, якщо трохи посунути одну річ.

Потім іншу.

І подивитися, що залишиться.

Амела позіхнула.

— Не хвилюйся.

Бріскіс глянув на неї.

— Я нічого не зроблю.

Кішка дивилася на нього кілька секунд.

Потім відвернулася.

— Ну добре.

Він засміявся.

— Можеш не дивитися на мене так.

Амела заплющила очі.

Бріскіс залишився біля вікна.

У його голові знову виникло обличчя Аліси.

Потім — Безера.

Він ледь помітно усміхнувся.

— Подивимося.