Розділ 33. Після літа

Аліса не любила кінець літа.

Не через холод.

Холод їй навіть подобався.

Просто в кінці літа все навколо раптом починало нагадувати, що скоро доведеться знову кудись поспішати.

Вона сиділа біля відчиненого вікна й читала останні сторінки книги.

Тієї самої.

Вона взяла її ще перед канікулами.

Безер тоді сказав, що її варто дочитати до кінця.

Не пояснив чому.

Аліса кілька разів відкладала книгу.

Потім поверталася.

Дивно, але за літо вона прочитала її двічі.

Другого разу вже повільніше.

Не тому, що книга була складною.

Навпаки.

Просто після першого прочитання їй хотілося зрозуміти, чому саме він дав їй її.

Вона так і не зрозуміла.

І це чомусь подобалося.

За літо багато чого змінилося.

Вона просто трохи більше залишалася сама з собою.

Гуляла.

Читала.

Кілька разів їхала кудись без особливої причини.

Довго сиділа в кав'ярні, дивлячись у вікно, замість того щоб робити те, що планувала.

Навіть навчання за цей час перестало здаватися таким великим.

Раніше початок семестру нагадував їй двері, за якими одразу чекала ціла гора справ.

Тепер це були просто двері.

Їх все одно треба було відкрити.

Але можна було не бігти.

Аліса взяла телефон.

Подивилася на екран.

Чат із Безером залишався відкритим.

Вона вже кілька разів ловила себе на тому, що хоче написати йому.

І щоразу знаходила іншу причину не робити цього.

Тоді навіщо?

Вона поклала телефон поруч із книгою.

Поглянула на обкладинку.

Вона раптом подумала, що Безер, мабуть, зовсім не такий, яким здається на заняттях.

Не тому, що він приховував щось особливе.

Просто людина, яка давала їй книги, які хотілося перечитувати, навряд чи могла бути такою простою, як його лекції.

А може, вона просто вигадувала.

Ця думка їй теж сподобалася.

---

Через кілька днів у груповому чаті з'явилося повідомлення.

Новий розклад.

Аліса відкрила його ліниво, майже не читаючи.

Перші пари.

Друга пара.

Третя.

Вона провела пальцем нижче.

Зупинилася.

Методологія науки і природи — професор Бріскіс.

Аліса нахилила голову.

Поруч одразу посипалися повідомлення.

А це хто?

У нас новий викладач?

Кажуть, молодий.

Звідки знаєте?

Фото вже є.

Хтось скинув його фотографію.

Аліса відкрила.

Світлий костюм.

Світле волосся.

Молоде обличчя.

Він виглядав майже як студент, якого випадково поставили перед аудиторією замість викладача.

Тільки очі не збігалися з цим враженням.

Світлі.

Жовтуваті.

Не дивні.

Просто занадто уважні.

Аліса збільшила фотографію.

Потім зменшила.

— Бріскіс, — тихо прочитала вона.

Хтось у чаті вже написав:

Ну, здається, цей семестр буде цікавим.

Аліса усміхнулася.

Вона ще не знала, наскільки.