Розділ 31. Ніна

— Аліса..яку він вже не бачив кілька місяців.

Цікаво, як вона там?

Безер сам не помітив, як перестав слухати Олафа.

— Ти мене взагалі чуєш?

— Так.

— І що я сказав?

Безер подивився на нього.

— Не пам'ятаю.

Олаф засміявся.

— Я так і знав.

Вони зупинилися біля огорожі, за якою повільно крутився якийсь атракціон. Люди всередині кричали більше від задоволення, ніж від страху.

Олаф допив свій напій.

— До речі, я хотів тобі дещо сказати.

— Звучить небезпечно.

— Та ні.

— Тоді кажи.

Олаф кілька секунд дивився на атракціон.

— Мені подобається одна дівчина.

Безер перевів на нього погляд.

— Це все?

— А ти чекав чогось складнішого?

— Від тебе — можливо.

Олаф усміхнувся.

— Її звати Ніна.

Безер нічого не сказав.

— Ти її знаєш?

— Можливо.

— Вона хокеїстка.

— Це вже звужує коло.

— Грає в університетській команді.

Безер подумав.

— З коротким волоссям?

— Каре.

— Кучеряве?

Олаф повернувся до нього.

— Ти її знаєш.

— Бачив.

— Вона красуня.

Безер ледь усміхнувся.

— Це я вже зрозумів.

Олаф сперся ліктями на огорожу.

— Я не знаю, як їй сказати.

— Скажи.

— Дуже корисна порада.

— Ти хотів пораду?

— Ні.

— Тоді навіщо сказав?

Олаф замовк.

Потім тихіше додав:

— Не знаю.

Безер подивився на нього.

Цього разу він не жартував.

— Вона тобі справді подобається?

— Так.

Відповідь прозвучала так просто, що Безер навіть не знайшов, що на неї сказати.

Олаф провів рукою по волоссю.

— Я бачу її після тренувань. Вона виходить звідти вся втомлена, волосся розтріпане, ще в тій своїй формі... І все одно виглядає так, ніби їй взагалі не треба було нічого робити, щоб бути красивою.

Безер усміхнувся.

— Ти закохався.

Олаф подивився на нього.

— Не кажи так.

— Чому?

— Бо тоді це стає серйозним.

Безер нічого не відповів.

Десь позаду них пролунав різкий дзвінок, і атракціон знову рушив.

Олаф дивився на нього.

— Ти ніколи не закохувався?

Безер відвів погляд.

— Питання з підступом.

— Чому?

— Тому що якщо відповім «ні», ти скажеш, що я дивний.

— Ти й так дивний.

— Тоді навіщо питати?

Олаф засміявся.

— Добре. Не відповідай.

Вони знову рушили вперед.

Кілька хвилин ішли мовчки.

Потім Олаф раптом сказав:

— Я, здається, хочу їй зізнатися.

Безер глянув на нього.

— Зараз?

— Ні.

— Тоді коли?

— Не знаю.

— Отже, не хочеш.

— Хочу.

— Тоді скажи.

Олаф зупинився.

— Ти завжди такий простий?

— Тільки коли трохи вип'ю.

Олаф розсміявся.

Безер теж.

Вони пішли далі, а над ними миготіли лампочки.

І десь серед цього шуму, музики, холодного кінцевого літа та чужого сміху Безер знову подумав про Алісу.

Не тому, що Олаф говорив про кохання.

Просто раптом стало цікаво, чи вона за ці місяці хоч раз згадала його.

Він не знав, чому це взагалі мало для нього значення.