Розділ 29. Повітря

Було звичайне ранкове заняття.

Безер стояв біля дошки й щось пояснював.

Аліса сиділа на своєму місці.

Вона слухала не дуже уважно.

Час від часу щось записувала, потім дивилася у вікно.

За вікном рухалися дерева.

У кімнаті було душно.

Безер відкрив вікно.

У приміщення одразу зайшло холодне повітря.

Аліса підняла голову.

— Так краще.

— Згоден, — відповів Безер.

Він повернувся до дошки.

Заняття продовжилося.

Після пари студенти почали виходити.

Аліса залишилася на кілька секунд, щоб дописати останній рядок.

Безер збирав свої речі.

— Ви сьогодні кудись поспішаєте? — запитав він.

— Ні.

— Добре.

Вона підняла голову.

— А що?

Безер трохи усміхнувся.

— Нічого.

Аліса теж усміхнулася.

Потім закрила зошит.

— До побачення.

— До побачення, Алісо.

Вона вийшла.

Двері зачинилися.

Безер залишився сам у аудиторії.

Вікно все ще було відкрите.

Він підійшов до нього й подивився вниз.

Аліса вже йшла подвір'ям.

Вона з кимось говорила телефоном.

Безер не знав, що вона сказала.

Він просто дивився кілька секунд.

Потім відступив від вікна.

У кімнаті було свіже повітря.

Безер усміхнувся.

Він не знав, що буде далі.

Може, вони ще багато разів питатимуть одне одного про звичайні речі.

Може, ще вип'ють кави.

Може, колись знову танцюватимуть.

А може, життя просто піде своїм шляхом.

І, мабуть, це було нормально.

Не все потрібно називати.

Не все потрібно вирішувати одразу.

Іноді достатньо просто відкрити вікно.

Вдихнути.

І залишити трохи повітря між собою та іншою людиною.

Безер закрив вікно.

А потім ще раз усміхнувся.

І вийшов з аудиторії.