Розділ 23. Не задорослий

Безер ішов додому після роботи.

На вулиці вже було темно.

Він засунув руки в кишені куртки й повільно йшов тротуаром.

Сьогодні вони мали випити кави.

Але він думав про це всю дорогу.

Він зупинився біля світлофору.

Аліса.

Її сміх.

Її рука в його руці під час танцю.

Її «добре» біля автомата з кавою.

Безер видихнув.

Проблема була не в тому, що вона йому подобалася.

Він уже це зрозумів.

Проблема була в іншому.

Вона молодша.

Він старший.

І він її викладач.

Безер перейшов дорогу.

Може, він узагалі не повинен був її запрошувати.

Але ж він не зробив нічого поганого.

Вони випили кави.

Поговорили.

Він зупинився.

— ...

А насправді йому хотілося чогось більшого.

Не зараз.Не обов'язково стосунків.

А дізнатися її ближче. Побачити, якою вона є поза університетом.

Почути, про що вона говорить, коли не треба відповідати на питання викладача. І це лякало його більше, ніж він хотів визнавати.

Безер знову пішов.

А якщо вона для нього просто студентка, яка сподобалася?

А якщо це мине?

А якщо ні?

Він не знав.

І ще одне питання не давало спокою.

Чи не занадто він дорослий для всього цього?

Йому тридцять.

Не сімдесят.

Він зупинився біля свого під'їзду.

Подивився на вікна.

Може, справа взагалі не у віці. А в тому, що він боїться зробити щось неправильно. Бо він справді не хотів її квапити. Не хотів тиснути, щоб вона почувалася зобов'язаною через те, що він її викладач. Йому подобалася вона. Але це не означало, що він має щось отримати від цього.

Безер зайшов у під'їзд.

Піднявся сходами.

І вже біля дверей квартири подумав:

Поки що достатньо спілкуватися.

Він дістав ключі.

Відчинив двері.

І зайшов.