Розділ 21. Довірся

Університет готували до Нового року.

У коридорах уже висіли гірлянди, на дверях з'явилися паперові сніжинки, а зі спортзалу час від часу долинала музика.

Аліса саме проходила повз, коли почула:

— Алісо!

Вона зупинилася.

Зі спортзалу виглянула одна з викладачок.

— Можеш на хвилинку?

Аліса зайшла всередину.

У спортзалі було людно. Кілька студентів пересували стільці, хтось розмотував гірлянду, а біля колонки стояли двоє дівчат і сперечалися, яку музику поставити.

— Нам треба придумати танець на свято, — сказала викладачка. — Ви з Безером можете показати?

Аліса повернула голову.

Безер стояв трохи далі біля стіни.

Він подивився на неї й усміхнувся.

— Можемо.

— А я ще нічого не погоджувала, — сказала Аліса.

— Тепер погодила, — відповіла викладачка й уже повернулася до інших.

Аліса подивилася на Безера.

— Ви це спеціально?

— Що саме?

— Погодилися за двох.

— Я подумав, що ви не відмовитеся.

— А якщо відмовлюся?

— Доведеться танцювати самому.

Аліса засміялася.

— Це було б цікаво.

— Дуже.

Він підійшов ближче.

З колонки знову заграла музика.

Безер простягнув їй руку.

— Ну що?

Аліса подивилася на його долоню.

— Ви справді вмієте?

— Ні.

— Чудово.

— Я ж попереджав.

Вона все-таки поклала свою руку в його.

Безер обережно повів її вперед.

Спочатку вони обоє не знали, куди ставити ноги.

Аліса наступила йому на ногу.

— Вибачте.

— Нічого.

За кілька секунд він сам мало не збився.

Аліса засміялася.

— Ви теж не вмієте.

— Я ж казав.

Вони зупинилися.

— Може, просто постоїмо? — запропонувала вона.

— Це буде дуже переконливий танець.

— Зате без травм.

Безер усміхнувся.

Потім знову простягнув руку.

— Довіртеся.

Аліса подивилася на нього.

— Це звучить..е, не дуже

— Не настільки, як здається.

Вона знову взяла його за руку.

Цього разу вони почали повільніше.

Крок.

Ще один.

Поворот.

Просто рухалися під музику.

Аліса вже не дивилася під ноги.

Безер теж перестав рахувати кроки.

На кілька секунд навколо них ніби стало тихіше.

Хоча в спортзалі продовжували говорити, хтось сміявся, десь падала коробка з прикрасами.

— От бачите, — сказав Безер. — Не так страшно.

— Ще не вечір.

— Ви все ще можете мені наступити на ногу і ми будемо квитами.

— Можу.

Аліса усміхнулася.

Пісня закінчилася.

Вони зупинилися майже одночасно.

Безер відпустив її руку.

— Ну?

— Що «ну»?

— Подарувала мені танець.

Аліса на секунду задумалася.

— Виходить, так.

— Я запам'ятаю.

— Не треба.

— Уже пізно.

Вона усміхнулася й пішла допомагати з гірляндами.

Безер ще кілька секунд стояв на місці.

Потім теж повернувся до роботи.

А музика у спортзалі продовжила грати.