Нудне спілкування
Розділ 15. Яка ж вона гарна
Безер лежав удома на дивані й курив.
У кімнаті було тихо. Грала музика, але він майже її не чув.
Він дивився в стелю й чомусь знову згадував Алісу.
Не те, що вона сказала.
Не її питання.
Просто її обличчя.
Він же розмовляв із нею. Чув її голос. Знав, як вона поводиться на парах, як іноді сидить, підперши щоку рукою, як може раптом усміхнутися чомусь, що побачила в телефоні.
Безер заплющив очі.
— Яка ж вона гарна, — тихо сказав він сам до себе.
І одразу усміхнувся, ніби почув це від когось іншого.
Він знову затягнувся.
Йому подобалося, як вона виглядала, коли сміялася. Як поправляла волосся. Як могла сидіти на парі з таким виглядом, ніби взагалі не розуміє, навіщо сюди прийшла.
Він згадав її очі.
І усмішку.
Знову очі.
Він накрив обличчя рукою.
Цікаво, чи вона взагалі розуміє, що гарна. Напевно, розуміє. Аліса взагалі не дуже схожа на людину, яка довго думає про такі речі.
Він кілька секунд дивився в одну точку.
Подобається.
Подобається її зовнішність. Просто зовнішність.
Це вже було смішно.
Він знав її не настільки добре, щоб так багато про неї думати.
Але все одно думав.
Він загасив сигарету.
Цього разу він навіть не намагався переконати себе в іншому.
#855 в Сучасна проза
Відредаговано: 27.09.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
