Розділ 14. Гремі

Гремі написав їй уранці.

«Ти сьогодні в університеті?»

Аліса відповіла:

«Так».

За кілька секунд прийшло:

«Тоді після?»

«Окей».

Вони не бачилися вже кілька тижнів, хоча переписувалися майже постійно. У них давно був якийсь дивний спосіб залишатися в житті одне одного, навіть коли вони перебували в різних містах і бачилися рідше, ніж хотіли.

Гремі навчався в «Сант-Дюк 1650» і постійно надсилав їй фотографії університету, викладачів, усього, що здавалося йому достатньо смішним, щоб цим поділитися.

Аліса робила те саме.

Після пар вона побачила його біля парку.

— Ти постарів, — сказала вона замість привітання.

— Ти теж.

— Неправда.

— Ну добре.

— Оце вже схоже на правду.

Вони зайшли всередину й сіли на лавку біля дуба.

— Як навчання? — запитав Гремі.

— Ніяк, ходжу на пари.

— Скільки?

Аліса подумала.

— Іноді.

— Ясно.

Аліса почала розповідати про останні дні. Про екскурсію, про концерт, про Мету, яка не змогла прийти. Про Безера вона спочатку нічого не сказала.

Потім сама згадала:

— До речі, я зустріла на концерті одного викладача.

— На концерті?

— Так.

— І що він там робив?

— Те саме, що й я.

— Танцював?

— Напевно.

— Ти бачила?

— Ні, тільки спину.

Гремі посміхнувся.

— Переконливо.

— А потім він мене підкинув додому.

Гремі перестав усміхатися.

— Хто?

— Безер.

— Той самий?

— А скільки Безерів у твоєму університеті?

— Не знаю. Я не вчуся у тебе.

Вона розповіла про бар, про розмову в машині, але говорила про це так само, як про все інше.

— І він сказав мені: «До наступного танцю, Алісо».

Гремі кілька секунд мовчав.

— І?

— І що?

Аліса подивилася на нього.

— Я нічого не кажу.

— А взагалі він тобі подобається?

— Не знаю.

— А він тобі подобається як викладач чи як чоловік?

— Боже, Гремі.

— Що?

— Ти став дуже допитливим.

— Я просто питаю.

— Не знаю я.

Вона подивилася у вікно.

— Мені з ним цікаво говорити. Оце знаю.

Гремі кивнув і більше нічого не запитував.

Вони ще довго говорили про навчання, музику й те, як дивно всі змінилися за останні кілька років.

Коли вони йшли додому, вже починало темніти. Вони попрощалися біля переходу. Аліса пішла в один бік, Гремі — в інший.

Через кілька хвилин її телефон завібрував.

«Ти точно не закохалася?»

Аліса прочитала повідомлення й одразу написала:

«Іди нахуй».

За секунду прийшла відповідь:

«Значить, точно».