Розділ 14

Начебто перемогла Ріслію Елкінс, все вже давно минулося, але це мене ніяк не відпускало. Хотілося підбігти до неї й дати ще кілька стусанів. Помститися за інших. Хоча б за того самого Паркі, який у своїй сутичці не вистояв. Навіть солодощі не допомогли вгамувати цієї бурі, яка збиралася от-от вирватися на поверхню.

Якби ще вчора Паркі обіймав мене, ніжно шепотів щось заспокійливе на вушко, то просто насолоджувалася б його компанією. Але тепер це навіть трішки дратувало. От чого він від мене хоче? Як я маю заспокоїтися, побачивши і відчувши таке? З такими підходами викладачку вже давно потрібно було б вигнати геть, але ж ні – вона досі тут, насолоджується життям.

Не стрималася й вибігла на вулицю. Теплий вітерець одразу окутав мене з голови до ніг, злегка стримуючи гнів, що от-от мав вилитися назовні. І не якимось ніжним потоком магії, а смертоносним смерчем, який змітав би все на своєму шляху.

Я провела рукою перед собою, вловлюючи невагомі хвилі повітря, змінюючи їх, контролюючи. Це п’янило, хотілося спробувати повністю підкорити досі незвідане, тож відірвалася від землі, обплітаючи вітер довкола себе, даючи йому нести мене вперед.

Буря з глибини душі ж нікуди не зникла й коли поглянувши на академію, побачила у вікні гордовиту постать викладачки, вона вирвалася сотнями іскорок. Вогонь линув довкола мене і я не могла його спинити. Сама ж подумки раділа тому, що зараз досить далеко від усіх і всього. Навіть однісінька травинка не мала постраждати. Але насправді завдала значно більшої небезпеки всім навколо, ніж могла тільки собі уявити. Хоч і близко не усвідомлювала того, що накоїла. На той момент єдине, чого хотіла – заспокоїтися нарешті.

І, неначе почувши мої думки, на поляні поруч з’явився Цезаріус Крендан. Начебто спокійний і впевнений зовні, але я відчувала, що в душі в нього та ж буря, що я тут собі влаштувала.

– Я-ба-да-ба-ду,– прокричав він і вогонь раптом затих. Не знаю навіть більше через що то сталося – несподіваність моменту, його слова чи банальну доброту душевну. Мабуть, просто не хотіла поранити викладача. Як-не-як, а випалені брови та лисина замість завжди неймовірної зачіски йому зовсім не пасуватимуть. А не годиться завдавати таких страждань студенткам академії. Не витримають же бідненькі. Та й як жити мені з цієї всією ненавистю? І при цьому ще й взагалі не перебільшую, бо моя зачіска проти його – це ніщо.

– Все добре?– Паркі таки знайшов мене, а з ним були Кесі, Брайс, Розалія та ще кілька наших одногрупників. Зізнатися чесно, досі не можу запам’ятати їх імен.

Я кинула вдячний погляд Цезаріусу та пішла з друзями. Таки варто було нарешті повноцінно розвіятися. А що може бути краще за…фрайкен. Досі ще не мала нагоди спробувати себе у цій надзвичайній грі. Але випустити рештки гніву вона мені точно дасть.

І от на полі залишилися лише я, Кесі, Розі та Брайс. Інших ніхто й не кликав. Не питайте як, але я опинилася у парі з Брайсом і одразу встигла зловити кілька злющих поглядів Кесі. Не впевнена, правда, що вони адресувалися саме мені. Він же ж було встиг відмовитися від гри з нею в команді. А це страшне… Хоча я зробила б так само, надто вже Кесі азартна.

Гра почалася. Здавалося, що ми граємо не попарно, а на полі залишилися лише Кесі та Брайс. Всі магічні сфери, які летіли не територію до дівчат, перехоплювала міс ідеальність. Зі своєю чудовою поставою та не менш гарною підготовкою, вона металася по полю наче лань, проворно відбиваючи подачі прямо на Брайса. Якщо мені й прилітало щось, то абсолютно випадково.

В результаті ми з Розі просто сіли скраєчку поля, стежачи за грою. І зізнатися чесно, от тоді мене дійсно відпустило. Бо як же це було смішно…

Здавалося, Кесі геть не втомилася, ганяючи то туди, то сюди, але точно не Брайс. У бідненького вже піна мало з рота не валилася. А сфер він пропускати став все більше й більше. В результаті геть припинив відбивати і впав на зелену травичку зірочкою. Вираз обличчя Кесі в цей момент же захотілося закарбувати в пам’яті назавжди. На ньому читалося те саме неземне відчуття чистого щастя.