Українська фантастика: між імперією і шароварщиною

Я родом із міста Дніпра, колишнього Дніпропетровська, і мешкаю у незвичайному краї. На цій землі сходяться три світоглядні парадигми – національна, імперська і радянська. Між ними можливий діалог, але здебільшого вони борються, і в цілому це правильно, бо боротьба йде за світоглядну домінанту і вплив на масову свідомість мільйонів людей.

Національна парадигма насамперед представлена козацтвом. На території нашої області було сім козацьких січей, а більшість мешканців мого краю ведуть родовід від козаків. Ця парадигма дає зв’язок із національною історією і в межах свого роду, і в межах народу та країни. Завдяки актуалізації цієї парадигми нині, зокрема, можливий спротив «руському міру», а Дніпро став форпостом боротьби із загарбником.

Імперська парадигма походить від цариці Катерини ІІ, яка прагнула, щоб Катеринослав, закладений нею на місці козацької слободи (до речі, в нас досі частина міста – це Лоц-Кам’янка, де мешкали лоцмани, які кілька століть проводили човни через дніпровські пороги), став Південною столицею Російської імперії. Проте, цього не сталося, але в пам’яті людей таке шанобливе ставлення від цариці залишилось і по сьогодні.

Радянська парадигма зумовлена тим, що мій край став «ковальнею кадрів», з нього приходило багато політичних діячів спочатку у радянську номенклатуру, а тоді – у політичну еліту України. Тривалий час Дніпропетровськ був «закритим» містом, тут вироблялася зброя – ракети військового і космічного призначення. Тому Дніпропетровська не було навіть на деяких картах, і це теж сильно вплинуло на його мешканців.

За рахунок цього досвіду мешканці мого краю можуть досить добре відчувати зміни в інформаційно-культурному просторі і розуміти, що відбувається з масовою свідомістю ще до того, як підводні тенденції стають явними і зрозумілими багатьом.

Українська фантастика, як і українська література в цілому, нині перебуває у дуже складному стані, коли потрібно робити вибір подальшого шляху розвитку. За таких умов формуються виклики. Особливо небезпечними є крайнощі, як то шароварщина (негативний, антисакральний прояв національного) і вибір імперської свідомості (один із варіантів міфологізації свідомості на основі маніпулятивного, технологічного імперського міфу).

Якщо це відбудеться, українська фантастика як масовий жанр утратить своє різноманіття, глибину і проблематику, а якісна література фантастичного спрямування взагалі буде змушена повернутись у «підпілля» на невизначений час.

Розглядаючи вплив названих трьох парадигм на фантастику, можна констатувати факт, що радянська парадигма і традиція мають на сучасну фантастику мінімальний вплив. Це пов’язано насамперед із тим, що в Радянському Союзі фантастика не була популярним жанром і офіційно не визнавалася «літературою високої якості», через що не мала цінності для дослідників та літературних критиків. Період створення «твердої» наукової фантастики, на жаль, не був тривалим, радянській ідеології українська фантастика взагалі майже нічим не могла прислужитися.

Набагато більше радянська парадигма і по сьогодні впливає на авторів, які працюють із реалізмом. Здебільшого, це твори біографічного характеру, що базуються на спогадах авторів про їхню радянську молодість. Стилістично ці твори перевантажені роздумами і деталями. Також у цих текстах досить чітко проявляється замилування автора самим собою та перебільшується його роль у суспільному житті та літературі.

Вплив радянської парадигми нині є і на дитячу літературу, оскільки в Радянському Союзі дитяча література розглядалась як інструмент виховання та пропаганди. Це робило твори для дітей та юнацтва моралістичними, а їхніх героїв шаблонними, коли непотрібно (і навіть не бажано чи заборонено) прописувати складну психологію, вводити в сюжет неоднозначних героїв-особистостей. Працювати в такому ключі продовжують деякі літні письменники, та це не фантасти, бо за радянською традицією фантастику літературою вони не вважають.

На щастя, подібна радянська світоглядна стилістика не властива фантастичним творам. У фантастиці обов’язково має бути динаміка, проявлені оригінальність задуму і фантазія, а філософія представлена не лише в роздумах автора, а через вчинки персонажів, що вже під час написання твору потенційно зменшує вплив радянської парадигми на фантастику.

В основі імперської парадигми лежить особливий тип світогляду, який має чітко виражені характеристики. Насамперед, це нівелювання у масовій свідомості цінності особистості і заміна її цінністю виконання певних ролей та функцій. У контексті цієї ідеї людина розглядається як «гвинтик» і може бути при потребі замінена іншою особою, яка буде виконувати ідентичні функції. Таким чином заперечується оригінальність, нівелюються ідея свободи, самовираження і цінність самого життя.

Натомість, імперська свідомість сакралізує владу (у її монархічному чи державницькому прояві – це не важливо) і посаду владаря не залежно від того, чи правителя обрано, чи він отримав цей статус відповідно до свого високого походження. Влада апріорі не може бути «поганою», людина зі здоровим глуздом не може їй суперечити, а якщо правителя (царя, імператора) скидають, то лише для того, щоб замінити його іншим правителем, не змінюючи систему управління.

Імперська свідомість жорстко ієрархічна, і це стосується не лише політики, але й соціального устрою, культури, родинних взаємин тощо. Дієвими інструментами для підтримання суспільних та світоглядних конструкцій стають приниження і насилля, поділ людей «на сорти» й надання різних рівнів доступу до влади, інформації, розподілу благ, створення класів й утаємничених груп з високим ієрархічним статусом.