Частина третя. "Закінчення твору і редагування"

Оскільки ми вже перейшли до завершальної стадії роботи над твором, розповім ще трохи про сам процес. Коли до вас прийшло Перше Речення і на невизначений час повело у світ, який ви створюєте, багато хто, захоплений своєю роботою або щоб підвищити свій статус у дружньому чи професійному колі, починає розповідати про свій незавершений твір. Я вважаю, що це згубна звичка, бо так можна знищити не лише свій світ, а й серйозно психологічно постраждати самому. Ви ще не навчилися вірити компасу внутрішнього резонансу більше, ніж авторитету друзів та першим читачам. І ще не факт, що всі вони залишилися вашими друзями, бо заздрість зазвичай приходить до тих, від кого не чекаєш підступу і зради.

Люди навколо вас хочуть долучитися до того, що їм не належить, вплинути на недоступне, тому вони можуть почати тягти ковдру сюжету на себе, давати цінні поради, збиваючи з думки, переносити на текст свої уявлення про вас. Ні до чого гарного це не призведе. Ті ж письменники, для кого розмова про ненаписане є творчим стимулом, грають з вогнем: "Я крутий, я працюю! Читачі просять продовження!" Є навіть ті, хто захоче реалізувати за рахунок вашого таланту свої сюжети та ідеї, а це вкрай згубно для автора.

Це, звичайно, справа кожного, але я віддаю перевагу мовчанці, жартам, чи просто ухиляюся від відповіді, якщо зовсім дістають розпитуваннями. Нікому, навіть найближчим, не треба знати, чим конкретно ви зараз займаєтеся. Вони вам не допоможуть, бо це ваш світ, а не їхній. Окрім того, якщо щось піде не так, запитання на кшталт: "Ну як там?", "А що далі?", "А скільки ти вже написав?" дратуватимуть і вганяти в депресію ще більше.

Нехай задовольняються тим, що ви сказали їм, що пишете, а що саме – їх не стосується. Краще зробити сюрприз, поклавши на стіл рукопис, про існування якого ніхто й не здогадувався. Отримуєш незвичайні емоції, коли відкриваєш друзям такий секрет. Окрім того, ймовірність, що вам скажуть правду про прочитане, різко підвищується за рахунок емоційного шоку від несподіванки.

Нині практика публікації творів у процесі написання є розповсюдженою. Дехто з авторів навіть підглядає сюжетні ходи у своїх читачів-коментаторів. Та якщо весь твір (або його самостійні книги, якщо це романний цикл) не дописаний, а автор уже почав його публікувати, тоді текст гарантовано втрачає глибину, бо автор відволікається від головної справи – створення світу. Відповіді на коментарі, реклама твору, візуалізації тощо – це несуттєво, коли ви пишете сам твір. Віддаючи свій час та енергію цим справам, ви обкрадаєте сам світ, який вам відкрився і має бути вами описаний. Щоб створити справді якісну повість або роман, автор має першим прожити історію від початку до кінця, і лише тоді ділитися нею з іншими.

У цьому полягає десята таємниця – НЕ ПОКАЗУЙТЕ ІНШИМ НЕЗАКІНЧЕНІ ТВОРИ.

Поки ніхто, крім вас, не ходив створеним світом, у ваших руках залишається ключ, про який я казала на початку, ви можете щось виправити або уточнити. Коли ви перший раз даєте твір читати іншим, то віддаєте разом із ним і ключ. Ви більше ніколи його не триматимете в руках, тому подумайте над цим, перш ніж віддавати твір. Правки, внесені без ключа, майже завжди порушують ритмомелодійні структури. Щоб піти у світ твору знову і пережити його історії, вам буде потрібно здобувати інші ключі, і часто зробити це вельми непросто.