Розділ 3

Слід розрізняти авторську мову і мову героїв. Мова героїв завжди усна, тому складносурядні і складнопідрядні речення їй не притаманні. Авторська мова – все інше, вона складніша, але не забувайте, що конструкції, які складно прочитати вголос, будуть підсвідомо відкинуті читачами, а з ними і наступні абзаци. Ритм оповіді збитий, вплив утрачено.

Дуже важливо: довгі абзаци проглядаються по діагоналі. Подумайте, глянувши на сторінку, невже вам хочеться читати суцільне засилля літер, що займають стільки рядків? Відразу виникає нудьга, а якщо абзац тягнеться не одну сторінку... Сприймаються перші та останні пару рядочків, деякі слова, що випадково потрапили на очі всередині великого абзацу. Якщо вони чіпляють, то далі абзац читається уважно, але так буває дуже рідко. Зазвичай великі абзаци читач у кращому випадку проглядає, а часто пропускає.

Максимальний розмір абзацу, який буде сприйнятий адекватно більшістю читачів, – 25% від розміру стандартної книжкової сторінки (стандартна сторінка має 40-45 рядків). Можуть зустрічатися і великі абзаци, але дуже рідко.

Абзац – важлива частина зовнішнього прояву ритмомелодики. Величина абзацу відповідає ритму. Тому в сценах, де відбувається швидка дія, просто не може бути довгих абзаців.

Те саме стосується і довжини речень. Як я вже сказала, мова героїв будується за законами усного мовлення. Але і мова героїв, і мова автора залежать від динаміки. Швидкі сцени дії краще передати короткими реченнями. Але тут не можна переборщити: занадто короткі речення зазвичай теж створюють ефект заїкання автора.

Спокійні сцени можна описувати і довгими реченнями, і короткими, в залежності від ситуації. Весь час уявляйте, що вам розповідають історію (або ви її розповідаєте комусь, якщо вам так простіше). Уявіть бійку: когось вдарили в пику, хтось уже валяється на землі, під'їжджає ще одне авто відморозків з автоматами. А ви це описуєте так: повертаючи ногу на сорок п'ять градусів, я здійнявся у повітря, і, не припиняючи руху, мій черевик врізався у ніс чоловіка, який стояв за півметра праворуч, тощо.

Я гіперболізую, але головне, що цей приклад не відповідає тому, що відбувається у творі, щонайперше ритмічно. Ані у героя, ані в автора у такій ситуації просто немає часу подумати і побудувати довгу фразу.

Ви переказуєте читачеві історію, що сталася з вами (ви прожили життя героїв). Чому її виклад має відрізнятися від ритму вашого переказу реальних подій, які відбулися?

Але ви можете нагадати мені, що, мовляв, у Толстого абзаци о-го-го які, а він все одно вважається великим письменником. Правильно, ви згадали про класика. Але зізнайтеся: ви ці абзаци уважно читали? І час тоді був інший, швидкість життя на порядок відрізнялася від нашої. Сучасні ж автори, які зловживають величиною абзацу, є розрекламованими й увійшли в культурний простір на рівні знакових авторів. Багато з них стали знаменитими не завдяки своїй творчості, а завдяки старанням піарників або скориставшись зв'язками у літературній тусовці.