Є два погляди на природу письменницького слова – воно усне або письмове? Прихильники "письмовій теорії" стверджують: текст записаний, отже письмовий. Прихильники "усної" згадують, що читач все одно підсвідомо проговорює кожне прочитане слово.
Це дуже важливий аспект, бо він впливає на саму побудову тексту, довжину абзаців і складність речень. Усне мовлення простіше (хоча ця простота може бути оманливою), воно краще сприймається, тому має більший потенціал впливу. Я схиляюся до "усної" теорії ще й тому, що усне мовлення старше письма, тому ближче до підсвідомості, що зменшує витрачені на вплив сили.
Тому все написане має бути прочитане вголос. Так ви не тільки виявите багато помилок, але й відчуєте ритм свого слова. Читач чує ваш голос, почуйте його і ви. Це дуже корисний досвід.
Ще важливіша ритмомелодика тексту, яка безпосередньо пов'язана з голосом. Вам же не цікаво, коли професор гугняво та неемоційно щось бубонить, та й у сон одразу хилить. Так і читач чує ваш голос, скоряючись його інтонаціям. Якщо інтонації багаті, то дуже складно відірватися від тексту, у реальність якого віриш.