Сім. Голова – предмет темний і обстеженню не підлягає

Сім. Голова – предмет темний і обстеженню не підлягає

          Я перетнув широкий вестибюль і піднявся сходами на другий поверх. Зайшов до кімнати, яка вже декілька років рахувалася, як моя. З стриманим «хлопчачим» інтер’єром в тандемі білого та темно-сірого кольорів і чудовим видом з вікна. Ванесса нічого не змінила тут. Нещодавно освіжили стіни і стелю, полакували паркет. Але кольори залишили без змін. Навіть меблі не чіпали. Давно я тут не залишався на ночівлю. Колись я обожнював свою пацанячу конуру (моя власна назва цієї просторої кімнати з вишуканими меблями), доки не придбав власні апартаменти і не з’їхав туди від бабулі. Особливо мені подобався балкон, через який я не одноразово тікав вночі на пляж і повертався під ранок.

          Потрібно змінити одяг і освіжитися. Я відчинив шафу і привітався з порожнечею, яка царювала тут. Пластикові вішаки сумно висіли на трубі і чекали, поки на них хтось розвісить бодай якісь шмотки. Треба завести сюди декілька футболок і сорочок. Доведеться їхати до себе, прихопити щось зі свого в рюкзак.

          Я схопив чорну шкірянку, в якій приїхав сюди, швидко натяг її і вийшов з кімнати, тихо причинивши за собою двері. Вже за декілька хвилин я вивіз свого залізного коня з гаражу. Щоб не привертати зайвої уваги до голосного реву двигуна, я просто штовхав його по бруківці, ближче до воріт.

          – Тікаєш? – несподіваний голос Кендес змусив мене зупинитись. Я поглянув в той бік, звідки лунав її голос і побачив, що вона стоїть неподалік головного входу і все-ще ласувала морозивом. Поставив байк на підніжку і запхав руки до кишень джинсів.

          – Чого це? Мені ж не шістнадцять, – я всміхнувся і кивнув на креманку з кольоровими холодними кульками. – Тобі не забагато?

          – Ні, – дівчина захитала головою і поглянула на морозиво. – Смачне дуже. Не можу відірватися.

          Вона підійшла до мене, із зацікавленістю оглядаючи мій байк. Сонце майже сіло і сутінки вже очікували свого часу, щоб затягнути собою все живе. Температура повітря поступово знижалася, і зовсім скоро темрява і холод запанують над усім містом. З океану раз у раз налітав грайливий вітер, який обережно смикав за шифонове квітчасте плаття Кендес. Воно колихалося від його легких подихів, так само як і її шоколадні локони.

          – Еммм, Френсіс… – Кендес зупинила погляд на мені. – Я хочу вибачитися. За ту ніч в барі…

          – Забудь, – відмахнувся, – сам винуватий. Варто бути більш уважнішим. Це ти мені вибач.

          Я дивився на дівчину і ловив себе на думці, що я не просто дивлюся, а любуюся нею. Тільки зараз я допер, що вже не злюся на неї. Гнів від першої нашої зустрічі минув якось сам по собі. Він змінився на щире здивування і зацікавлення цією дівчиною. Я спостерігав за нею, з якою наївністю і безпосередністю вона поводила себе і мене це забавляло.

          – Хочеш? – вона простягнула ложку морозива мені і зупинила її прямісінько перед моїм ротом. – Не знала, що холодне і солодке можна поєднати разом і отримати таку смакоту! – всміхнулася, очікуючи, поки я з’їм прохолодного десерту. Окей, не буду їй відмовляти. Проковтнув те, що вона мені запропонувала.

          – Дякую, смачне морозиво! – всміхнувся я.

          – Хм, морозиво? – вона подивилася на вміст ложечки, наче знайомилася з ним. – Гарно звучить.

          Я сів на байк і зняв його з підніжки. Завів двигун і помітив, як від несподіваного гучного рева дівчина здригнулася. Чорт! Не хотів її лякати!

          – Будь чемна і не їж багато! – підморгнув я і прокрутив ручку, додаючи газу. Рушив з місця, залишаючи позаду стрункий дівочій силует.

          ***

          Джошуа вже шипів на мене і бризкав отрутою, як справжнісінька чорна мамба. Злиться, засранець.

          – Френ, якого біса ти так довго? – дружбан заскочив ззаду на мій мотоцикл і натягнув шолом. – Поки приїдемо, всіх лялечок розхапають.

          – Ой, не хвилюйся! Дістанеться тобі якась красунечка…беззуба, – заіржав я і також вдів шолом, при чому вчасно. Бо після моїх слів Джо гепнув мене кулаком по башці. – Поїхали, принц мій ненаглядний! Знайдемо тобі наречену!

          Я дав газу і помчав у напрямку до нічного клуба. За десять хвилин ми з Джошуа опинилися на місці, поруч з темною великою будівлею. Яскрава неонова вивіска із надписом  «Crazy Night»* приковувала погляд. Я проїхав повз центральний вхід, до якого тягнулася довжелезна черга бажаючих потрапити всередину. Скинув швидкість і поволі заїхав на задній двір. Зупинив мотоцикл перед шлагбаумом, очікуючи поки Том відчинить його для мене. Я відсалютував нічному охоронцю в знак вдячності і в’їхав на приватний паркувальний майданчик для особливих відвідувачів. Ну, окей. Віп-персон, якщо бути точнішим. Маючи за спиною успішну кар’єру моделлю і декілька мільйонів доларів для мене відчинені любі двері. Та й коли твоє обличчя красується на багатьох біг-бордах міста, реклама крутиться годинами по ТВ, то поневолі станеш тим, кого впізнають на вулицях. Особливо це добре працює з дівчатами.

          Як тільки ми зайшли всередину, одразу опинилися в центрі розваг. Дівчата-танцюристки в самих лишень трусиках звивалися на пілонах, які розміщалися в спеціальних скляних тубусах, що височіли над всім натовпом. Їх оголені цицьки так спокусливо рухалися в такт музики, що неможливо було відірвати погляду від цього дійства. Ді-джей крутив запальні треки, бармени невтомно наливали випивку всім охочим. На танцювальному майданчику крутилося стільки симпатичних самочок, що я широко всміхнувся. Відчуваю, цей вечір буде гарячим!

          – Не знаю, як ти, а я вже собі декого запримітив, – рявкнув мені на вухо Джо.

          – Я піду поки що замовлю нам випивки, – мовив я і підморгнув другу. – Чекатиму тебе у віп-кімнаті.

          За декілька хвилин я сидів на м’якому диванчику і насолоджувався видом на зал. Музика відгукувалася у мене в грудях, рука тримала склянку з янтарним віскі, який я періодично заливав у себе, а очі визирали собі когось для задоволення.