7

У п’ятницю рано-вранці, коли нормальні люди або ще сплять, або тільки просинаються, біля великого будинку у Голосієві зупинилася срібляста «Тесла». Данило вийшов з машини та набрав номер, і через кілька хвилин з під’їзду з’явилася міс Чоу. За собою вона котила невеличку валізу на коліщатках. Допомагаючи покласти її до багажника, Данило здивувався, наскільки небагато речей начальниця взяла із собою. Втім, вона була досвідченою мандрівницею, - їй доводилося постійно літати у справах. Може, цьому й не доводилося дивуватись.

-Сподіваюся, доїдемо без пригод, - сказала міс Чоу, сідаючи на переднє сидіння. Данило подумав, що вона мала на увазі: побоювалася нової аварії чи, - упізнавши ще один електромобіль, - того, що вони залишаться без заряду посеред дороги?

-Я спланував час так, щоб доїхати максимально безпечно. До того ж, зараз ми виберемось з міста до того, як розпочнуться затори.

І плавно виїхав на дорогу.

-Ви таки переконаний прихильник електричних автомобілів, Дане, - сказала міс Чоу із ледь помітною посмішкою. – Навіть, коли треба їхати далеко… Де ви взяли це диво, і чи вистачить нам відстані?

-Орендував у знайомих. Їхати нам чотириста кілометрів, а запас ходу в цієї машини, - це 100D, - більше, ніж п’ятсот. Тому доїдемо без проблем, а навіть, якщо проблеми виникнуть, по дорозі є зарядні станції, - пояснив Данило. - Я цією дорогою навіть своїм «Ніссаном» їздив, щоправда, на ньому доводиться зупинятися два чи три рази.

-От і добре. Хоча шкода, що не можна летіти…

-Літаки туди не літають. А якби й літали… Доки дістатися до аеропорту, зареєструватися, сісти до літака, долетіти, дістатися з аеропорту до місця призначення… На такій відстані це не буде набагато швидше.

-Може, ви й праві, Дане… Принаймні, побачу вашу країну. А то поки що ніде, крім Києва, й не була. Хоча збиралася поїхати подивитися на те, де ж, власне, збирають наш врожай…

-Наскільки мені відомо, поля «Зернократа» у інших регіонах. У зовсім протилежному напрямку, - уточнив Данило.

-Так, я знаю. Але, коли настане час, виїду й туди.

Автомобіль виїхав на житомирську трасу. Це – одна з найкращих доріг України, і за покриттям, і за розміткою, знаками та усіма іншими елементами інфраструктури. Хоча до європейських доріг їй і далеко, - водії з західних країн дивуються, як на такій дорозі, багато смуговій та із розділювальною смугою, можуть бути пішохідні переходи та розвороти на одному рівні. Як пояснити їм, що на розв’язках шляховики воліють економити, а у підземні переходи наших пішоходів усе одно не заженеш? Щоправда, подумав Данило, у останньому міс Чоу вже переконалася на власному досвіді. Але ж вона не за кермом… Й він вирішив цю тему не піднімати.

Перед ним стояли дві дилеми. Перша була простіша. Раніше він уже їздив за кермом «Тесли», але то був автомобіль перших випусків. А та, якою він керував сьогодні, - зовсім новенька, із останньою версією прошивки. І, звісно, із автопілотом. Йому кортіло спробувати цю систему у дії, - тільки випробувати, він не довіряв їй повністю, і взагалі любив керувати машиною сам. Але як віднесеться до цього пасажирка?

Друге питання стосувалося якраз того, як побудувати спілкування із нею. Данило майже ніколи не їздив на далекі відстані із пасажирами. Завжди сам. Не кажучи вже про те, що переважно на мотоциклі. Навіть по місту пасажири у його машині бували зрідка. Він би міг мати додатковий заробіток, підвозячи людей по дорозі на роботу, - пасажирів з Ірпеня до Києва вистачило б. Але салон власної машини він розглядав як свій особистий простір, - купуючи авто, він віддавав гроші, передусім, саме за це. Та й, знов-таки, спільні поїздки означали зайве спілкування із чужими та непотрібними йому людьми… «Тесла», звісно, не його, але в іншому… Їхати їм п’ять чи шість годин, - Данило не любив гнати по трасі, а тим більше, на електромобілі, у якого на великій швидкості зменшується запас ходу. Круїз-контроль був виставлений на сто кілометрів на годину… Ці п’ять чи шість годин неможливо провести у мовчанні. Але як побудувати розмову, на які теми? Вони із міс Чоу – люди з різних світів, і до того ж, він все-таки – найманий працівник, хоча, якщо угода відбудеться, стане діловим партнером…

Автопілот він все-таки періодично вмикав. І не розумів, навіщо той у такому вигляді потрібен. Так, він упевнено тримав машину у смузі (якщо була розмітка), - але ж це – найпростіше завдання для водія. А все одно треба й слідкувати за дорогою, й через рівні проміжки часу торкатися керма, - система перевіряє, и водій не заснув… Це не заміна водія, а помічник, але помічник у тому, у чому допомога якраз найменш потрібна.

Міс Чоу тим часом сказала:

-Їдемо з приводу придбання фірми, а я навіть не знаю, як вона називається!

Данило дивився на дорогу, але у її голосі чулася посмішка. Він вже безпомилково відрізняв інтонації начальниці.

-Насправді, є дві фірми, - пояснив він. – Одна – українська, власне, зареєстрована у Луцьку. «Електричні транспортні системи» - її назвали так, щоб не було з назви зрозуміло, чим точно вона займається. А її засновником, у свою чергу, є фірма на Кіпрі. Вже там власники – Тарас та я. Українська фірма, таким чином, має статус підприємства з іноземними інвестиціями… Кіпрська фірма називається «Краун електрик лімітед». На неї ж оформлено авторське право на програмне забезпечення, включно із мобільним додатком, і на неї ж буде надходити оплата за користування зарядними установками, належними іншим користувачам. А вона буде розраховуватися із власниками. – Така система була ідеєю саме Данила, і він цим трохи пишався.