Третя дія

Та сама кімната, с. Анна сидить на своєму місці, Пан Роман біля камери.

П а н  Р о м а н.  (по-діловому) Я готовий, можна продовжувати?

Пауза.

с. А н н а.  То будуть нелегкі спомини… (зітхає) я в той час дуже боялася померти неохрещеною…

П а н  Р о м а н.  (делікатно) Я би, все-таки, просив вас максимально зосередитися на постаті отця Миколая.

с. А н н а.  (задумливо) Так, так… Отець перфектно знав німецьку мову. Дуже багато українців знали і вільно розмовляли по-німецьки. Тоді німецька була в такій повазі… а для нас, євреїв, ця мова стала ненависною… (раптом) Ви знаєте німецьку?

Пан Роман заперечливо хитає головою.

с. А н н а.  (знову повертається до спогадів) Тоді… все, що мовилося німецькою, я подаватиму вам українською.

1941 рік, ця сама кімната.

З вулиці забігає Влодко і відразу кидається до радіо.

В л о д к о.  Швидше, німці ходитимуть по домах! Радіо потрібно заховати. Ніхто не має права мати радіо!

Влодко стає навколішки, вимикає радіо, відкручує ніжки.

Поволі підходять Ісахар, Лея і Анат, розгублено спостерігаючи за цим дійством.

В л о д к о.  (раптом зупиняється) Чи, може, ви хочете його здати?

І с а х а р.  Та ні, то тре сховати…

Л е я.  Подумати лишень, - людині заборонено радіо, ровер…

Пауза.

В л о д к о.  (поспішаючи) Вони сьогодні ходитимуть. Терміново треба все поховати.

І с а х а р.  Може… а ти, гонди-го, як знаєш?

Влодко обертає голову до Ісахара, продовжуючи відкручувати ніжки від радіо.

В л о д к о.  (посміхаючись) Пташка наспівала (пауза). Що робити з телефоном?

Л е я.  Сховати.

І с а х а р.  Та як го сховаєш? То ж, гонди-го, номер є, на телефонічній станції знають…

Пауза.

В л о д к о.  Щось одне краще здати. Телефон здайте.

І с а х а р.  О-о-о... та то… грубі гроші коштує…

В л о д к о.  Вони шукатимуть. Як щось заборонене знайдуть – буде біда.

Пауза.

Влодко продовжує працювати.

В л о д к о.  Шиммель знає, що фотоапарат заборонено?..

Л е я.  (нервово) О, той Шиммель!.. То ще той…

А н а т.  Він каже, що треба слухатися і все поздавати.

І с а х а р.  Ні, ні, то… гонди-го, то мале, ми то сховаєм.

Заходить Священик, йде до сходів, зупиняється.

С в я щ е н и к.  (засмучено) Доброго ранку, сусіди!

І с а х а р.  Так, так, отче, доброго, бо теє… дуже вже, гонди-го, тривога!

Л е я.  Сервус, панотче!

А н а т.  Вітаю!

В л о д к о.  (бере радіо на руки) Тату, я це у нас переховаю на якийсь час.

С в я щ е н и к.  (серйозно) Ти знаєш, що з нами буде якщо знайдуть?

В л о д к о.  Розстріляють, не більше.

Влодко підіймається сходами, тримаючи радіо в руках.

А н а т.  (до Влодка)  Може не у вас сховати, а десь… в іншому місці?..

В л о д к о.  (киває) Так, так, я переховаю.

С в я щ е н и к.  Маємо жахливу новину: вчора ввечері вбили піаніста з кнайпи Штольця на Панській.

Л е я.  (з жахом) Шмаєра?!

Священик ствердно киває головою.

Л е я.  Ах!.. (закриває собі рот руками)

Пауза.

Л е я.  Хто вбив?..

С в я щ е н и к.  Німець, офіцер.

В л о д к о.  (зупиняється на сходах) Хто ж їм тепер гратиме?

Пауза.

І с а х а р.  (до Леї) Може б ти, золотце?.. Там, гонди-го, пішла?..

Л е я.  (обурено) Що?! Ти хочеш щоб і мене пристрелили, немов… кривеньку качечку?

І с а х а р.  Ой-вей, що ти таке говориш… Кохана, я з тим, що… гонди-го, якісь грошики, а там і на кухню зазирнути можна було б, той…

Л е я.  У місті, що, немає піаністів? (пауза) Який жах!.. Такого музиканта вбити!.. А за що вбили?

С в я щ е н и к.  (знизує плечима)  Якоїсь пісні не знав.

А н а т.  Влодку, попитай між хлопцями, може хтось із них там гратиме?

Влодко мовчки киває і заходить в квартиру

С в я щ е н и к.  Офіцер був п’яний, виштовхав піаніста з кнайпи і просто перед входом застрелив.

Л е я.  (до себе) Кря-кря-кря, і ніхто не заступився…

С в я щ е н и к.  (гірко всміхається) Звичайно, ні.

Пауза.

І с а х а р.  Ото маєте Гітлера. Та то… (затинається)

Л е я.  (до Ісахара) Ото й мовчи! Бо це вже не жарти.

І с а х а р.  Го! Ніби там-ті то були жарти?.. (пауза) Так, так, гонди-го, ані пари з уст, доки не…

На другому поверсі відчиняються двері, з’являється Влодко, траскає дверима і швидко спускається сходами.

В л о д к о.  (до Ісахара) Я йду Шиммеля підміню.

І с а х а р.  Йди-йди, бо він ще нічого не їв.

В л о д к о.  (до Священика) Тату, я ті речі всі переховаю.

С в я щ е н и к.  (серйозно) Сподіваюсь, сину...

Священик починає поволі підійматися сходами до своєї квартири.

Влодко виходить до крамниці.

Анат йде до вхідних дверей.

А н а т.  Мамо, я до учениці!

Л е я.  Не забудь, щоб знак був.

Анат показує шестикутну зірку на грудях.

Л е я.  Тротуаром не ходи, німцям у вічі не дивись, до центру міста навіть не потикайся.

А н а т.  Я пам’ятаю, па!

Л е я.  Па…

Анат виходить.

І с а х а р.  (розгублено) Куди ти її відпустила?

Лея йде на кухню.

Л е я.  (на ходу) А ти чого не спитав куди твоя донька йде?

І с а х а р.  Та, бо вона вже, гонди-го… і має якісь ті, там свої.