Кіноплівка

Кіноплівку дід натягнув над помідорами.

Не всю. Довгі шматки — від труби до труби, унапусток, щоб полуднє сонце не пропікало листя. Плівка була коричнева, місцями прозора. Якщо піднести до очей, у кожному віконці вміщалася людина.

Люди сиділи за столом. Ішли сходами. Цілувалися. Хтось цілився з рушниці. Білий кінь лежав у траві.

Назви фільму дід не пам'ятав.

У сараї стояли ще сім круглих коробок. На кришках крейдою: 1, 2, 4, 4, 6, 7, КІНЕЦЬ. Третьої частини не було. Четвертих було дві, та всередині однієї лежали гвинти, свердла й маленький ключик від замка, якого давно не було на світі.

Коли кінотеатр закрили, дід поніс плівку додому. Не вкрав — йому дозволили. Забирай, сказали, все одно викидати.

Крім плівки він узяв два крісла.

Одне поставив перед телевізором. Друге — у курник. Кури спали на спинці й дзьобали червоний оксамит. За кілька років лишився дерев'яний каркас із пружинами. Дід усе збирався його полагодити.

У кінотеатрі він показував фільми тридцять вісім років. Знав, у якому місці люди засміються, коли притихнуть, де почнуть виходити, не дочекавшись світла. Під час останньої частини він відчиняв дверцята проекторної й дивився не на екран, а в зал.

Згори голови були схожі на каміння в річці.

Якось плівка зайнялася.

На екрані жінка підійшла до вікна, звела руку — і раптом у неї спалахнуло лице. Вогонь з'їв щоку, волосся, стіну за спиною. У залі закричали. Дід затулив лампу, вирвав шматок, що горів, затоптав.

Потім склеїв плівку.

Жінка підходила до вікна, зводила руку — і вмить опинялася вже на вулиці, в капелюшку, під дощем. Ніхто не помітив, що між кімнатою й вулицею згоріло кілька секунд її життя.

Дід помітив.

Щоразу, коли йшов цей фільм, він чекав на склейку. Проектор стрекотів трохи гучніше. Зображення здригалося. Жінка зникала з кімнати.

Скільки років спливло, а він усе хотів дізнатися, що вона робила біля вікна.

Може, поправляла завісу. Може, побачила когось унизу. Може, просто стояла.

Плівка над помідорами нагрівалася й пахла оцтом. Дід казав, що це вона вмирає.

Я допомагав йому підв'язувати стебла. Він дер старе простирадло на смужки, обвивав тканиною стовбур і зав'язував вільний вузол. Тугі вузли не можна: помідор росте зсередини й одного дня сам себе переріже.

— Тут тримай, — казав дід.

Я тримав.

Стебло було шорстке. На пальцях лишався зелений запах, гіркий, густий. Потім ним пахла вода, яку я пив, хліб, моє лице, коли я тер носа.

Над головою висіли кадри.

Сонце проходило крізь них і розсипало фільм по землі. На грядці лежали маленькі обличчя. Вони розтягувалися на грудках, ламались об дошки, вповзали в калюжу.

Коли дув вітер, починалося кіно.

Люди тремтіли на листі. Білий кінь підводився і знову лягав. Чоловік зводив рушницю, але вистрілити не встигав: вітер перевертав кадр. Жінка біля вікна з'являлася на спині діда, проходила по вицвілій сорочці й зникала в нього під рукою.

— Стій, — казав він вітрові.

Вітер не стояв.

До осені плівка стала ламкою. Дірочки по краях рвалися, шматки провисали. Після першого граду кілька метрів впало на грядки. Дід зібрав їх, склав абияк і поклав у таз.

Помідори зняли зеленими.

Вони доспівали під ліжком, на газетах. Щоранку дід ставав навколішки, витягав ящик і вибирав червоні. Іноді знаходив гнилий: темна пляма біля хвостика, м'який бік. Такий він не викидав одразу. Вирізав зіпсоване, солив решту і їв над мийкою.

Узимку дід помер.

Хату замкнули. Воду злили з труб. Крісло перед телевізором накрили простирадлом. Коробки з плівкою лишилися в сараї.

Навесні я приїхав сам.

Теплиця просіла під снігом. Труби погнулися, шибки повибивало. У землі лежали торішні мотузки, чорні стебла, таблички з назвами сортів.

У тазу вцілів уривок фільму, складений абияк, злиплий по краях.

Я розгорнув його на світлі.

Чоловік сидів за столом. Перед ним стояла чашка. У наступних кадрах він повертав голову, потроху, ледь помітно. Я рухав плівку між пальцями, і він дивився то на мене, то повз.

Далі йшла біла подряпина.

Потім порожній стілець.

Я натягнув плівку між двома вцілілими трубами. Вона не затуляла грядку, не давала тіні. Просто висіла.

Надвечір знявся вітер.

Стілець гойднувся на землі.

Людина повернулася.

Знову пішла.

Повернулася.

* Друга спроба складання не передбачена.