Де закінчуєтеся ви

— Вдягайте.

Не бійтеся, запорошене лише зверху. У шафі висів? По плечах видно. Коли довго висить, плічка починають працювати замість людини. Ось тут уже їхня форма, не його.

Руки опустіть.

Не так рівно. Просто опустіть.

Так.

Завеликий.

Ні, не «хіба-хіба». Трішки — це коли можна ґудзик переставити й удати, що так і було. А тут усе завелике: спина, груди, пройма. Рукави можна вкоротити, але тоді ґудзики полізуть аж до краю. Буде видно, що не з вашого плеча.

Чиє?

Зрозуміло.

Поверніться.

Він був вищий за вас сантиметрів на шість. Може, на сім. Праве плече нижче. Не у вас — у нього. Бачите, тканину сюди стягнуто? Він усе носив у правій кишені. В'язку ключів, мабуть.

Монети?

Важкі?

Ну от.

Кишеня відтягнута. Можна зміцнити зсередини, але колишньою не стане. І не треба. Нова кишеня на старому піджаку виглядає гірше за дірку.

Стійте спокійно, я зашпилю.

Не бійтеся, вас не зачеплю.

Ви колись помічали, що в людини під руками тканина протирається швидше? Ось тут, з боків. Коли сидить, коли встає, коли просто чекає — долоні весь час ходять по одному місцю. На добрій вовні це видно не одразу. Років через десять з'являється блиск.

Цьому більше.

Етикетка вціліла?

Не відрізайте. Нині таких вже не роблять.

Ні, фабрика, може, і є. Я про літери. Колись ім'я швачки ставили поряд із номером контролера. Дивіться: «К. Зоріна». Хто така К. Зоріна? Ніхто не знає. А вона тримала цей рукав, вивертала, перевіряла шов. Може, квапилася додому. Може, ненавиділа цю сіру тканину. Тепер її нитка міцніша за весь піджак.

Вдихніть.

Не грудьми. Пузом.

Ще.

Ось тут тісно?

Я бачу, що не тісно. Я питаю, як вам.

Зрозуміло.

Знімайте.

Ні, спершу розстебніть. Ніколи не стягуйте застебнутим: підкладка лусне біля коміра.

Давайте сюди.

У кишенях щось лишилося?

Зараз глянемо.

Носова хустинка. Чиста.

Дві таблетки без упаковки.

Квиток.

Чорнило вицвіло. Видно лише «ряд» і цифру чотири. Театр, кіно — тепер не впізнати.

І нитка.

Звичайна чорна нитка. Намотана на сірник. Добре придумано: багато місця не займа. Голка теж тут. Ось, під вилогою.

Уколовся колись і лишив.

Ні, кров не його. Моя.

Пусте.

Скільки минуло?

Я не з цікавості. Тканина після шафи має відвисітися. Якщо довго лежав згорнутим — потримайте на повітрі. Тільки не на сонці. І не бризкайте нічим. Запах вивітриться сам.

Який запах?

Я не чую.

Справді, не чую.

У нас тут пара, крейда, праска, стара вовна. Надвечір усе пахне однаково.

Зробити по вашій фігурі можна. Розібрати цілком. Відпороти рукави, підняти окат, забрати спину, перенести кишені. Від колишнього крою майже нічого не залишиться.

Носити будете?

Тоді навіщо переробляти?

А.

Добре.

Отже, на один раз.

Станьте ще раз до дзеркала. Я лише позначу довжину.

Піджак не вдягайте. Пригорніть до себе.

Вище.

Ще вище.

Ось так.

Тепер тримайте міцно.

Я проведу крейдою там, де закінчуєтеся ви.