Рукавичка

Нічна прибиральниця зайшла в автобус на кінцевій і відразу відчинила всі двері, хоча було холодно. У салоні ще тримався денний дух: мокрі куртки, дешева кава, гума, парфуми, розчавлений мандарин. Вона винесла його надвір разом з обгортками й піском.

Під третім сидінням лежала дитяча рукавичка. Синя, маленька, з пришитою гумкою. Прибиральниця підняла її, обтрусила порох і поклала на панель біля водія. Там уже лежали знайдені за тиждень речі: складана парасолька, футляр без окулярів, низка ключів і книжка, набрякла від води.

Водій курив біля навстіж розчинених дверей.

— Викинуть усе це, — сказав він.

Вона нічого не відповіла.

Він докурив, наступив на недопалок і пішов відмічатися. Прибиральниця принесла відро. Вода була гаряча, і вікна відразу запітніли. На одному проступив напис, зроблений пальцем іще вдень:

СЕРГІЙ ДУРАК

Вона провела ганчіркою зліва направо. Щезло ім'я, потім останнє слово. Лишилася широка чиста смуга, за якою поволі падав сніг.

У задньому ряду хтось приліпив жуйку на поручень. Прибиральниця шкребла її ключем. Жуйка тяглася сірою ниткою й ніяк не хотіла відлипати. Жінка лаялася стиха, не на того, хто її лишив, а на саму липкість, на цю дрібну впертість.

Коли салон було вимито, вона сіла на хвилину біля вікна. Надворі стояли ще п'ять автобусів. У кожному горіло світло, і в кожному рухалася жінка з ганчіркою. Здалеку здавалося, що автобуси їдуть нічним містом, хоча колеса не оберталися.

Повернувся водій. Він застібнув куртку, перевірив дзеркало, побачив синю рукавичку.

— Знову.

Він узяв її з панелі й уже хотів був кинути до коробки знахідок, та прибиральниця сказала:

— Хай лишається.

— Навіщо?

— А раптом уранці приїдуть шукати.

Водій поклав рукавичку назад. Потім завів двигун. Автобус здригнувся, світло в салоні стало яскравішим. Прибиральниця взяла відро й вийшла.

За кілька хвилин машина вирушила в парк. Рукавичка лежала на панелі долонею вгору.