Не знаю

Батько чистить рибу на подвір'ї.

Не «батько» — чоловік у майці, що прилипла між лопаток, із білою смугою живота, з нігтями, в які в'їлася земля.

Не «рибу» — туге срібло, що вдарило хвостом по столу вже по смерті.

Ніж заходить під луску. По бляшаному тазу сиплеться дрібний холод.

Я сиджу навпроти, звісивши ноги з лави, і мені звеліли тримати пакет розкритим.

Пакет пахне крамницею. Риба — рікою, залізом, темрявою під мостом.

Батько працює мовчки. Ніж у нього старий, із жовтим держаком, обмотаним ізострічкою.

У цьому дворі все чимось обмотане: кран — ганчіркою, лопата — дротом, яблуня — паском від халата, мій палець — бинтом, бо вранці я поліз туди, куди не просили.

З даху скрапує вода, хоч дощу не було.

У сусідів вмикають радіо. Жіночий голос читає прізвища. Після кожного прізвища — тиша, коротка, наче між будинками перетягують мокре простирадло.

Батько на мить перестає чистити.

Ніж лишається в рибі.

Муха сідає йому на зап'ясток, повзе по волоссю, доходить до білого рубця.

Потім голос називає інше прізвище, ще одне, ще.

Батько виймає ножа.

— Тримай ширше, — каже він.

Я розтягую пакет обома руками.

Він кидає всередину тельбухи: теплий вузол, червону плівку, зелений міхур, щось майже прозоре, схоже на вухо.

— Це що?

— Нічого.

— А це?

— Нічого.

— А оце?

Він дивиться.

Не на те, що лежить у пакеті. На мене.

Потім витирає ножа об край столу й каже:

— Не знаю.

Уперше при мені.

Не «не знаю, де». Не «не знаю, коли». Не сердите «не знаю, відчепись».

Просто:

— Не знаю.

І двір стає величезним.

Сарай відходить далі. Паркан перестає нас захищати. За хвірткою виявляється вулиця, за вулицею — поле, за полем ніщо не кінчається.

Батько знову бере рибу.

Розпорює черево аж до голови. Вишкрібає чорну плівку великим пальцем. Промиває тушку зі шланга.

Вода б'є в рану, витікає чистою.

Він підіймає рибу за хвіст. Вона роззявляє рота.

Я теж роззявляю — не навмисне, услід за нею.

І цієї миті з мене могло вийти що завгодно:

крик, запитання, чуже прізвище, вся вода з-під мосту.

Та батько кладе рибу в таз.

Я стуляю рота.

На столі лишається одна лусочка. Вона прилипла до дерева й жевріє в тіні.

Батько шкребе її нігтем.

Вона не відстає.

Він шкребе дужче.