Інструкція до вогню

Розділ 7. Ватра

Тимко сказав, що не сердиться. Саме цим і відрізав їм шлях до легкого прощення.

Вони сиділи втрьох із Орисею за столом у малій кімнаті. Остап прийшов першим, Марта — за хвилину. Стримано привіталися. Хлопець роздивлявся подряпину на стільниці. Перед ним стояла вода. Фотоапарат лежав у рюкзаку, хоча раніше він ніколи його не ховав.

Орися запитала, чи готовий він послухати. Тимко кивнув.

— Я вчора кричав, — сказав Остап. — На території, де ти маєш почуватися безпечно. Це моя відповідальність. Ти нічого не зробив, щоб ми посварилися. І не мав нас зупиняти.

Тимко повів плечем.

— Я не зупиняв.

— Знаю. І не повинен був.

Марта відчула, як їй хочеться розповісти все: що вона не спала, що їй страшно, що чужі люди обзивали її, що дуже боляче почути певні слова від певного чоловіка. Пояснення стояли в горлі цілою чергою. Вона їх не випустила.

— Я теж кричала, — сказала вона. — І сказала тобі різко, коли ти прийшов із фотографіями. Ти не винен, що я була засмучена. Вибач.

Тимко провів пальцем по краю склянки.

— Ви тепер будете вдавати, що все нормально?

Остап глянув на Марту. Вони мовчали так довго, що Орися вже відкрила рота, але Марта встигла першою.

— Ні. Між нами зараз не все добре. Це не означає, що табір закінчився або ми перестали про вас дбати.

— А ви ще посваритесь?

Марта дивилася на хлопця й не знала, чи існує жорстокіший спосіб попросити гарантію.

— Я можу пообіцяти, — сказав Остап, — що коли знову відчую, що починаю кричати, відійду. І не буду з’ясовувати стосунки там, де ви займаєтесь. Це я можу зробити.

Тимко подумав. Відсунув воду.

— Мама, коли свариться з бабусею, каже «вийди, ми говоримо». Вони не говорять.

Орися кивнула.

— Ти чуєш різницю.

Хлопець знизав плечима. Розмова не закінчилася обіймами. Він попросив піти, Марта сказала «так», і він пішов. Тільки біля дверей обернувся:

— Фотографії я дороблю. Я обіцяв.

Коли він вийшов, Марта витерла очі. Остап сидів нерухомо. Орися дозволила їм помовчати, потім спокійно попросила сьогодні триматися погоджених змін і нагадала: відновлення довіри не має відбуватися коштом того, кому вони завдали болю.

⁂

Того дня група готувала місце для виступу. Соломія вирішила не перебудовувати програму навколо дорослої сварки. Діти мали свої справи, і ці справи не потребували чекати, поки двоє виховників зрозуміють власні почуття.

Остап із Назаром тягнули кабель до проєктора. Марта з Ладою звіряли порядок сценок. Тимко розкладав аркуші й підписував маленькі номери на звороті. Кожен займався своїм, а тиша між дорослими часом ставала такою виразною, що навіть Сашко не пробував її пожувати жартом.

— Тут не видно, — сказала Лада, коли Марта сіла на останню лавку.

На екрані випробовували фото. Сонце падало збоку, зображення тьмяніло. Остап спитав у Романа про темнішу тканину, Роман пішов у комору, Назар запропонував перенести сонце. Відповідь на це вже майже прозвучала в Марти на язиці, але вона спинилась: жарт адресувався б Остапові, і вона ще не знала, як говорити до нього легко, не вдаючи.

— Можна розвернути лавки, — сказала вона натомість. — І екран трохи правіше. Від дверей усе одно прохід лишиться.

Остап подивився, виміряв відстань кроками.

— Так. Треба дві опори посунути.

Вони пересували разом, тримаючись за різні кінці. Марті здалося, що у спільній роботі є милосердна особливість: не треба дивитися людині в очі щосекунди, щоб відповісти на її рух.

Одна опора застрягла біля каменя. Марта потягнула сильніше, пальці зісковзнули. Остап перехопив, але не її руку — саму деревину. Вона подякувала. Він кивнув. Їхнє перше «дякую» за день вийшло майже офіційним, зате не порожнім.

Тимко стояв біля аркушів. Вони не одразу помітили, що він спостерігає. Потім хлопець повернувся до свого столу, посунув його ближче й запитав:

— Остапе, тут скотч потрібен. Марто, а ви потримаєте край?

Вони підійшли. Тримали, поки він клеїв. Край екрану нарешті перестав відставати. Тимко перевірив скотч долонею, сказав «дякую» й повернувся до своїх аркушів.

Після роботи він залишився з Назаром. Двоє тихо сперечалися про фото для фіналу. Назар хотів людей, Тимко — чашку.

— Люди зрозуміють, що ми тут були, — доводив Назар.

— Вони й так тут були.

— Я не про нас. Для потім.

Марта відійшла. Вже хотіла підтримати Тимка, але він саме взяв у Назара аркуш і почав показувати, що має на увазі. Схоже, її допомога поки не знадобилася.

За п’ять хвилин вони принесли їй послідовність кадрів. Люди були в середині, чашка — наприкінці.

— Самі домовилися? — спитала Марта.

— Через неймовірні страждання, — сказав Назар.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше