Ідею з поштою запропонував не Назар. Цей факт йому здавався особливо прикрим, тому він усіляко нарощував власну участь. Почалося з Ярини, яка хотіла передати Ладі малюнок, але боялася, що вийде по-дитячому. Орися сказала, що можна просто покласти в конверт. Пан Роман зголосився зробити скриньку. За годину в них був окремий канал зв’язку, бюджет якого складався з двох петель, залишку фарби й дорослого, що не вмів робити маленьких речей абияк.
Тимко попросив спробувати вкрутити петлю. Роман віддав викрутку, притримав дощечку. Перший шуруп пішов криво. Хлопець спинився, глянув на майстра й уже зібрався віддати інструмент.
— Викручуй, — сказав Роман. — Шуруп не одноразовий.
Тимко викрутив. Спробував ще раз. Роман тільки змінив кут, підсунувши свою долоню під дошку. Другий раз вийшло.
Марта сиділа поруч, нарізала старі чисті аркуші для записок. Остап приніс коробку олівців, усівся навпроти й узявся точити. На столі з’явилася маленька купа стружок.
— У тебе рука, як у людини, якій довіряють гостре, — сказала Марта.
— У мене сертифікат. Починається зі слів «синю, тільки не над підлогою».
Вона засміялася й обережно відклала ножиці: з ним працювати гострим справді ставало складніше.
Діти сперечалися про правила доставки. Назар наполягав, що має бути термінове відправлення, звичайне та рекомендоване. Лада запитала, хто відповідатиме за загублену моральну шкоду. Сашко запропонував маркувати листи печивом. Ідею відхилили через ризик, що адресат не дізнається про існування листа.
Марта запропонувала найпростіше: кожен може написати, кожен може не відповідати, листоноші не читають. Назар хотів спитати, як тоді контролювати якість доставки, але Роман саме поставив готову скриньку на стіл. Дверцята відчинилися легко. Тимко перевірив двічі.
— Хто перший? — запитав Остап.
Лада дивилася на Ярину. Ярина сиділа, притиснувши конверт до живота. Усі чекали секунду довше, ніж було зручно. Тоді Марта взяла чистий клаптик, написала щось, склала й опустила в проріз.
— А кому? — спитав Назар.
— Поштовій таємниці не ставлять запитань.
Остап теж узяв аркуш. Коли він нахилився, Марта перестала різати. Вона не читала, але могла бачити рух ручки. Короткий рядок. Ще один. Підпис? Він склав удвоє й опустив слідом.
Увечері вона нарешті отримала свій конверт. Усередині була одна фраза: «Дякую, що витримала нашу вишню». Підпису не було. На звороті намалювали дуже кисле обличчя.
Марта подивилася на Тимка. Він серйозно закручував кришку пляшки. Вона не стала викривати автора. Підняла аркуш, показала великий палець. Хлопець кивнув, не змінюючи виразу.
Остапового листа вона так і не побачила. Це дратувало значно сильніше, ніж вона була готова визнати. На десятій хвилині роздумів Марта встала, пішла в медпункт, акуратно переклала бинти. Не шукала. Просто стежила за порядком.
⁂
На вечірньому занятті гурток готував сценку для спільної ватри. Лада запропонувала зіграти «Засідання комітету з виживання дорослих». Дітям вистачало накопичених матеріалів. Остапа призначили людиною, яка вірить, що може всіх організувати. Марту — людиною, яка перевіряє, чи всі витримають цю організацію.
— Сміливе перевтілення, — сказала Марта.
Їй видали обруч на голову й папку з написом «Кваліфікація». Остапові — старий капелюх, який пан Роман позичив за умови, що в ньому не носитимуть воду. Він приміряв, глянув на Марту знизу.
— Як я?
— Не знаю. Вам точно можна лишати дітей?
Репетиція тривала двадцять хвилин і загинула від сміху на п’ятій. Назар грав чиновника, який перевіряв, чи достатньо веселяться громадяни. Лада видавала довідки про пригоди. Сашко мав виходити й вимагати обід після кожного рішення. Цю роль він виконував без жодного внутрішнього спротиву.
Тимко взяв на себе звук: стукав ложкою по чашці, коли засідання виходило за межі здорового глузду. Стукати доводилося часто.
Коли Марта нахилилася підняти папку, Остап машинально притримав край столу над її головою. Вона випросталася й помітила руку. На секунду репетиція перестала бути смішною. Тобто смішною вона лишалася, але Марта вже не так добре розуміла текст.
Лада подивилася на Назара. Назар подивився на Ладу. Тимко вдарив ложкою по чашці.
— Порядок, — сказав він.
Марта одразу забрала свою папку. Остап поправив капелюх. Усі інші поводилися так, ніби нічого не сталося, що для підлітків було максимальною формою оголошення новини.
⁂
Перший любовний лист Марта отримала наступного ранку. Він лежав у коробці з бинтами й починався словами «Ваша присутність покращує мої показники». Марта дочитала, перевернула папір і побачила на звороті недорозв’язаний приклад із алгебри.
Вона вийшла на ґанок.
— Назаре.
— Що?
— Твої показники ще можуть поліпшитися. Тут неправильно розкриті дужки.
Хлопець глянув на папірець і з виразом цілковито невинної людини сказав, що це дискримінація гуманітаріїв. Назар учора повідомив усім, що вступатиме на програмування. Марта не стала нагадувати: нехай людина спочатку впорається зі своїми дужками.