Двадцять дев`ята частина

    Ріта відчула настрій Матрони, її зайвість на святі зустрічі. Вона стояла поодаль з опущеною головою і не знала куди себе подіти. Це було не її свято, галасливий натовп нервував, вона вже хотіла піти, та Ріта її спинила. Вона з хатанкою підійшла до неї, обійняла за шию.

    - Не сумуй, ми тебе любим, ми твоя сім’я. Ми трохи галасливі, та всі незабаром заспокоються, і ми хороші.

    - Я тут зайва.

    - Ні ти не зайва, зрозумій, ти тут головна. Слухайте мене, - Рітя підняла руку. Над натовпом здійнявсь ментальний вихор, він накрив кожного. Якась незрозуміла сила, змусила всіх замовкнути та підійти до Ріти. -  Я повідомлю вам головне що ви повинні знати. – Намисто на шиї дівчини і хатанки знову засяяли різнокольоровими фарбами.

- Планетою володіє найсильніша і найрозумніша спільнота, їх назва – кухи. Перед вами знаходиться – цариця, цієї спільноти, її Звати Матрона, ті хто тут з’явились раніше її добре знають.  Гуч від імені нас землян  попросив дозволу у Матрони створити на цій території поселення людей. Вона дозволила за умови - мирного співіснування, не завдання шкоди природним ресурсам, як то живим тваринам, та рослинам,  доступу  кухів до сучасних технологій, поваги до місцевих мешканців. Між людською спільнотою в образі Гуча і кухами в образі Матрони був укладений мирний договір - на віка. Порушення договору неможливе. Гарантами договору є Матрона і Гуч. Запам’ятайте  – людина яка свідомо порушить цей договір - буде знищена. Правила і проживання на планеті пояснить сам Гуч. Он він летить на гравітані.

    Апарат сів на площі. З нього спочатку вийшов Зір, за ним Гуч. Підійшов до Матрони, обійняв, подививсь в великі рубінові очі.

     - Все буде добре, я зроблю все щоб наші спільноти жили добре. – потім підійшов до хатанки.- Радий тебе бачити Малаая, можна тебе обійняти.

     - Так, цю звичку я запроваджу у нас, - широкий рот хатанки розтягнувсь в посмішці.

     - Ти прекрасно виглядаєш.

     - Дякую, похвальба в сторону жінки хороша риса ваших чоловіків.

  Тут Гуч повернувсь до присутніх.

     - Я радий, ви нарешті тут, я вас чекав. Нас багато, буде ще більше. У нас буде спокійне, надіюсь мирне життя, з побутовими турботами, з проблемами які вирішуються. Де кожен поважає всіх, і всі поважають кожного. Де доброта і справедливість - стануть буденністю, не буде злидарів і не буде  поневолювачів в різній формі. Де всі члени нашої  спільноти будуть рівні і різні. У нас не буде судів, поліції, людиноненависницької податкової. Керувати поселеннями будуть обрані достойники.  Ми разом з кухами  будемо освоювати космічний простір.  І це непросто слова, у нас є  добрі друзі, раса деймунів, і сподіваюсь раса хатанів, - чоловік вклонивсь хатанці. Ми не просто людська спільнота, ми космічна спільнота. І якщо повинен існувати біблійський рай – то ми його заснуємо тут.

Дякую вам що мене вислухали. З приводу поселення, харчування звертатись до Віктора Ковруна, Василя Сухого, і нашої найдобрішої жінки Надії Краси.    

    Поступово всі розійшлись, в їдальні зібрались лиш увечері. Добавили столів, збільшилась кількість поварів і помічників, смачні запахи заповнили простір навіть за муром, де зібрались тукрани і голодними очима дивились на нездоланну перешкоду. Вони ще не розуміли що цей мур захищає їх від непроханих гостей.

     Ріта сіла біля Малааї і тихо про щось розмовляла. Матрона з Зіром, Саламаною,  дітьми та чоловіком сиділи біля Гуча. Матрона тим часом, слухала думки, присутніх. Вона ніяк не могла зрозуміти, Чому у  Гуча, Ріти, Василя, Віктора, і в багатьох інших людей те що було в думках, те й викладалось в тій або іншій формі словами. Та тут вона зіткнулась з тим що у присутніх слова, якими вони спілкувались, розходяться з думками. І ці думки їй не подобались «у нього нічого не вийде», «наївний фантазер, приїдуть наші, поставлять його на місце»,  «за кого він себе вважає», «розкомандувавсь», таких людей знаходилось не так багато, та вони були.

    Кух передала ці думки Гучу.

    - Не дивуйсь, я знаю. – чоловік подививсь їй в очі, - це є наша спільнота. Я спочатку вважав що сюди відберуть найкращих, наївна думка, та вийшло як завжди. Усі недоліки нашого суспільства тут, і їх з’явиться ще більше. Пам’ятаєш як ти казала «я вб’ю кожного хто  буде проти». Я тобі обіцяю теж саме, сміття полетить назад на землю, або піде на корм тукранам. На жаль крайня міра, та так буде.  Однак в нас є одна спільна риса, ми всі боїмось, і ті хто ховає свої думки, можливо навіть висловлює їх, будуть жити як всі, з повагою до інших та загально корисною працею, нікуди вони не дінуться. Від хорошого життя тільки дурень відмовиться, а дурнів тут нема. -  Він посміхнувсь і вкинув в рот жарений шмат м’яса.

    -  Дивні ви всі, такого хаосу думок у нас нема.

    - Через те я завжди вважав ми ментально не доросли до космічної раси. Волонтери з добрих намірів, дали нам вихід в простір. Та вони не врахували той факт, що не всі з нас понесуть в простір добро і справедливість, ми в просторі влаштуємо такий же хаос як і на планеті. Та в мене з цього приводу є думка і ти мені допоможеш, я сподіваюсь.

      Вечеря закінчилась, всі розійшлись, хто куди. Матрона з дітьми пішли спати, поселенці частково по будинках, молодші побігли на озеро, влаштували нічні купання. Задоволення якого не було довгий період часу. Гуч з Рітою залишились вдвох. До них підсів Михайло Степанович.

    - Невже наші митарства закінчились?

    - Так, - чоловік з жінкою закивали головами.

    - А мені що робити, я організовував роботи на копальнях, тут все організовують інші. Я готовий все робити, ви не подумайте нічого такого.

    - Та бачимо, - Ріта посміхнулась, - розумієте Степанович, ми не вписуємось в загальний колектив. Ми інші, чи це добре , чи ні ми не знаємо. Ми участі в побудові управлінських структур в поселеннях і в майбутніх містах брати не будемо, ні зараз, ні потім. Все в ваших руках, основні правила Гуч озвучив. Всі вони написані на стінах. Ми повинні жити в новому суспільстві, інших варіантів нема.