1 - Співбесіда

– Ви до кого?  – прискіпливо оглядає мене охоронець, а я обсмикую просторий светр на своєму шестимісячному животику.

Взагалі-то до гендиректора. Ярового Т.М.

Але хто ж мене отак, з вулиці, до нього пустить? Тому відповідаю, трохи змінюючи факти:

– В мене співбесіда на посаду секретаря-друкаря.

Лукавлю, бо на співбесіду я дійсно записана, але працювати тут мені не світить.

По-перше, вагітну не візьмуть. Та й досвіду на такій посаді в мене не густо – нуль.

В дев’ятнадцять з досвідом взагалі тяжкувато.

По-друге, в мене вже є підробітка. Ну і на лекції, що почались місяць тому, замість мене ніхто не сходить.

– Прізвище?

– Карпик. Неля Карпик, – міцніше стискаю теку з документами, прикриваючись нею, наче щитом.

Короткострижена голова нахиляється за стійкою та за кілька секунд киває.

– Очікуйте, за Вами прийдуть.

Металевий турнікет ляскає за моїми стегнами.

На першому поверсі просторо і світло. 

Блискуча підлога, метал і скло. На стіні горщиками із зеленню викладено фірмовий знак агрохолдингу “Грінвей” – велика, трохи витягнута в боки спіраль.

Красиво.

“Ось тут працює твій татусь”, – шепочу собі під ніс, торкаючись натягнутого животика під тканиною.

Дітки на цьому терміні вже чують. Шкода, що в гуртожитку голосно вмикають лише попсу, важкий метал чи клубні ремікси.

Я б хотіла, щоб моя крихітка слухала класичну музику. Пишуть, що це дуже корисно для розвитку мозку…

– Добрий день, – відволікає мене рудоволоса дівчина. На ній білосніжна блуза, сірий костюм та височенні підбори. – Проходьте за мною.

Граційно пливе до кабіни ліфта.

Поспішаю за нею, відчуваючи себе вдвічі недоладнішою, ніж є насправді.

Взагалі-то я худенька. І лікарка постійно сварить мене на замірах – не добираю ваги, коливаюсь на нижній межі норми.

Ліфт рухається бесшумно. Лише цифри над головою зростають дуже швидко. Мені аж вуха закладає.

Прикушую губу, відчуваючи гіркий присмак печії. Це нормально, я читала. Треба погризти моркви чи соняшникового насіння.

У мене є в сумці. Але чи доречно це буде зробити зараз?

Навряд.

Відчайдушно стримую потяг пошарудіти своїми пакетиками, коли чую:

– Відділ кадрів далі цим коридором і праворуч, – завчено розтягує губи офісна леді. – Там заповните анкету і виконаєте пробне завдання.

Цифри зупиняються на позначці дев’ять. Металеві стулки дзинькають та роз’їжджаються.

– А не підкажете, на якому поверсі кабінет керівника?

Панночка вигинає по-модному широку брову. Її погляд стає уважнішим, сповзає моєю фігурою донизу.

– Не зважайте, звичайна цікавість, – випалюю.

Розвертаюсь до неї спиною, підбираю поли сукні та практично вистрибую з просторої дзеркальної кабіни.

Куди там треба йти? Ліворуч? Чи праворуч?

“Вагітна” забудькуватість наздоганяє мене біля розгалуження.

Кручу головою. Звертаю ліворуч.

Читаю таблички на матових дверях, але потрібної не знаходжу.

Зате в кінці коридору очі чіпляються за улюблений останнім часом символ. Вбиральня!

Зачиняюсь у кабінці та полегшено розтікаюсь на чистісінькій сантехніці. Не те, що у нас в гуртожитку…

– Коли нарада, кажеш?

– За двадцять хвилин, – цокають підборами невидимі робітниці.

– На сьомому чи на дванадцятому?

– На дванадцятому, у великому залі – сьогодні всіх збирають.

– І що, сам Яр буде?

– Так. Кажу ж тобі, треба причепуритись!

Повітря насичується солодкими косметичними ароматами, від яких хочеться чхати.

Завмираю мишкою. Затуляю ніс та проговорюю про себе: “За двадцять хвилин”, “дванадцятий поверх”.

Хоч би не переплутати!

– Ой, я тебе благаю! Причепуритись… – зітхає одна з дівчат. – Розслабся! У гендира весілля на носі – нам нічого не світить.

– А мені Свєтка казала, що Яровий зі своєю кралею посварився. І взагалі, цей шлюб у них за домовленістю. Може, він зараз мене як побачить, як закохається! І забуде про все на світі…

Закриваю руками обличчя. Спокійно! Мені не можна хвилюватися…

Дихаю повільно та глибоко.

У нього своє життя, а між нами була одноразова акція – він одразу попереджав!

І я ж не заміж за нього хочу, а лише позичити трохи грошей. На лікування.

– Твоя Свєтка взагалі інформацію не фільтрує. Як вони могли посваритись, якщо шлюб за домовленістю? І взагалі, ти можеш уявити, що Яр покине свою супер вигідну наречену через якесь “кохання”?

– А чому ні? Він же жива людина. Кров закипить – і…

– Ох, ти просто не знаєш, який він. Минулого року за пів відсотка всю верхівку філіала зняв. І навіть бровою не сіпнув. Взагалі не здивуюсь, якщо в нього машинне мастило в жилах, а замість серця обчислювальний апарат… – нарешті виходять за двері.

Машинне мастило? Я б так не сказала. Імовірніше, щось легке та гаряче… сонячні промені, літній вітер?

Мені складно уявити його в діловому костюмі.

Мабуть, це тому, що познайомились ми на відпочинку. І, треба визнати, у людях я розбираюсь не дуже, якщо опинилась у такій ситуації.

Отже, “вигідна” наречена і зняті голови за пів відсотка – такий він насправді.

У відчаї прикриваю очі. І цю людину я буду просити про допомогу?

Якби для себе – навіть носа сюди не поткнула. Але маленька беззахисна крихітка повинна мати шанс на життя.

В решті решт, це ж і його дитина! Навіть якщо небажана…

Збираюсь з усіма своїми вагітними силами та прямую до ліфта.

Стильні ділові фігури стікаються до дверей з написом “конференц-зал”.

На секунду заглядаю всередину – ні, його ще немає.

Статного широкоплечого чоловіка, що випромінює силу та енергію, я впізнаю будь-де.

Після зустрічі з Тимом Яровим я дізналась, що то таке – чоловіча харизма, магнетизм, привабливість.

Коли хочеш і не можеш відвести погляд.