Розділ 19

Софія

Прилетівши в аеропорт столиці, я зійшла з літака та вийшла у хол аеропорту. Навіть не уявляла, що одна будівля може бути такою великою. Кілька разів мало не заблукала, поки не зрозуміла систему вказівників й не почала рухатися за ними. Довелося витратити значно більше часу, але воно того було варте, адже я нарешті опинилася на волі.

Як і слід було очікувати, на вулиці вже панували сутінки. Дерева та будинки, які не були освітлені ліхтарями, поволі втрачали свої обриси, помалу зливаючись з навколишньою пітьмою. А автівки, що проїжджали поруч, засліплювали своїми фарами.

Місто досі не спало. Здавалося, воно живе якимось своїм життям, аніскілечки не схожим на острівне. Все навколо було якимось іншим, але все одно вражало своєю красою.  

Я стояла собі й далі роздивлялася все навколо. Столиця була для мене чимось новим, тож не могла відірвати свого погляду від буквально всього навколо, включно з людьми, що все прибували й прибували зі своїми валізами до аеропорту.

– Дівчино, вас кудись підвезти?– напевне вже з другого разу почула я питання, яке адресувалося до мене.

– Так,– підійшла до машини,– у найближчий готель, будь ласка.

Лише їдучи в машині, зрозуміла, яку велику помилку зробила. Зараз була година пік й на вулицях складно було протиснутися і це я вже не кажу про авто. Люди постійно кудись поспішали й варто було підготуватися до того, що такого спокійного життя, як на острові, точно не побачу.

Заселившись у готель, я одразу пішла у свій номер. Сьогоднішній день страшенно втомив мене. Давно у мене не було настільки насиченого життя.

Правда, відколи в ньому з’явився Ендрю, складно було так сказати. Ох, як же я сумую за ним. Не бачилися лише день, а відчуття таке наче кілька років. Я так звикла до того, що він постійно поруч, до його підтримки, сяючої посмішки, злегка завихреного світлого волосся, авантюрних іскорок в очах.

Голову ніяк не покидала тривожна думка: «Чому ж він не з’явився тоді в кафе?». А потім почали лізти спогади з сьогоднішнього ранку, розчарування на обличчах людей, що так встигли прикипіти до «Морського бризу». Та згадалася банальна втрата телефону. Добре, що хоч є старенький. Так якщо будуть проблеми, то хоч Керолайн зателефоную, але номера Ендрю тут немає…

Я лягла на ліжко і закрила очі. Нарешті цей божевільний день практично закінчився. Залишилось якихось декілька годин. Сподіваюсь завтра все буде набагато краще.

Прокинулась, як тільки за вікном почало світати. Сонячні промінчики, ще не до кінця освітивши все довкола, грайливо стрибали по кімнаті. А з коридору долинало чиєсь веселе мугикання.

Я встала з ліжка, накинувши на себе халат та підійшла до вікна. Знову рій машин та людей. Ну і хто б сумнівався, що це буде не так? Я так точно ні. Хоч лише другий день тут, а вже звикла.

Поки ще не настав час сніданку, я вирішила освіжитись та привести себе до ладу. Спокійно прийняла душ, висушила волосся й уклала його у високу зачіску. А потім ще досить довго порпалася у валізах, обираючи одяг, у якому гулятиму містом. Це все ж таки столиця і хотілося виглядати добре та й вирізнятися серед людей, що тут живуть, не було ані найменшого бажання.

Коли ж уже минуло п’ятнадцять хвилин, як можна було спускатися снідати, схопила сумочку, розпрямила невидимі складки на сукні та пішла на перший поверх, де розташовувався ресторан.

По дорозі мимоволі пригадала «Королівство», в якому встигла пропрацювати лише місяць. Не скажу, що цей готель можна з ним порівнювати, але атмосфера тут набагато краща. Стіни у бежевих тонах. Повсюди висять картини, що прекрасно вписуються в обстановку.

 Хоч і «Елегія» набагато дешевший, тут немає ніяких чваньковитих бовдурів навколо. До того ж, на ресепшині стоїть дуже мила дівчина, що не кидає на тебе вбивчих поглядів кожні п’ять хвилин.

Під’їхав ліфт. В ньому було досить багато людей і я хотіла вже було розвернутися геть, коли почула слово «банкрутство». Цікавіть прямо підштовхнула мене всередину. І ось за п’ять хвилин я вже виходила на першому поверсі, намагаючись переварити все, що почула. Ех, якби ж я хоча б трішки слухала викладачів, коли одна з тем лекцій була саме про це…  Тепер же практично кожне слово було якимось незрозумілим. Власне, не все було так уже й заплутано. Але коли кожне слово чіпляється за попереднє, то особливо складно орієнтуватися про що мова.

Проте одразу викинула все з голови, як тільки до мене долинули пахощі їжі. Сіла за перший вільний столик. Офіціант мені одразу приніс меню. Майже нічого зі страв мені не було знайомим, тож почитавши опис інгредієнтів, зробила замовлення. Була впевнена, що буде смачно, адже так пахощі долинали, що готова була прямо зараз кинутися до сусіднього столика й почати їсти страву, що так наминав якийсь бородатий дядечко. Звісно, ціни були не маленькими, але подумала, що воно того варте.

Поки чекала, роздивилась залу. Вона виглядала чудово, як і все цьому готелі. Білі шпалери вкривали стіни та опускалися майже до землі, закінчуючись на мармурових виступах з різьбленнями. Столи, з чудернацькими ніжками, були вкриті синіми скатертинами з таким же загадковим орнаментом. На кожному з них лежали виделки та столові ножі, завернуті у серветки, а з кожної тарілки на мене дивилися якісь химерні, проте дуже красиві фігури, подібні до емблеми готелю.

Коли ж мені принесли страву, згадала, що не їла ще з учорашнього сніданку й прямо накинулася на запашну смакоту. Офіціант, що ще не встиг відійти від мого столика, розуміюче посміхнувся. Це трошки вгамувало мене, проте все ж… яка це смакота… Їжа явно коштувала тих грошей, які я за неї заплатила.

Поївши, я зразу пішла гуляти містом. Помітивши дуже красиву алею, попрямувала по ній, насолоджуючись ароматами квітів. На одній з табличок побачила, що центр зовсім недалечко й зрозуміла, що прямую у правильний бік.

Цікаво, як він виглядає… Напевне королівський замок стоїть прямо посеред великої площі. Його величні колони грізно височіють, відлякуючи непроханих гостей та створюючи затишну атмосферу для жителів міста та й усіх підданих королівства Делонікс. Мимоволі захотілось піти туди й довідатися, чи Ендрю дійсно принц, але відкинула ці думки та просто йшла, милуючись усім навколо.