Розділ 14

Ендрю

Зустріч з Софією одразу змінила все. Ні, не скажу, що покинув би своє теперішнє життя. Принаймні поки зараз тепло, залишатимуся на природі. Але з зовнішнім виглядом таки варто було щось робити.

Домовившись з дівчиною про зустріч, одразу ж побіг до магазинів. Мені терміново був потрібен хоч сякий-такий нормальний одяг, бо те, що в мене було, навіть ганчірками тяжко назвати.

Ніколи не любив всього цього – тинятися по магазинах, приміряти щось, підбирати найкращі варіанти, але сьогодні ставився до цього завдання надзвичайно прискіпливо, ретельно зважував, в чому матиму кращий вигляд. Тож і незчувся, як вперше за своє життя, витратив на це мало не весь день. Добре, що таки встиг закинути пакети до намету й повернутися до кафе, адже Софія саме виходила. Її блакитна сукня розвівалася від швидкої ходьби, а волосся грайливо підскакувало після кожного кроку.

Я підійшов ближче, тримаючи в руках півонії, улюблені квіти мами. Чомусь, блукаючи поміж магазинами, не стримався й придбав їх. Так само й не розумів, навіщо взагалі прихопив їх сюди. Це було на якомусь  підсвідомому рівні.

Минула хвилина, дві, а я досі тримав півонії у руках, не знаючи, що робити. Думка подарувати квіти дівчині прийшла надто пізно, адже Софія давно їх помітила.

– Привіт, це тобі,– промовив, не знайшовши нічого кращого.

Але дівчина взагалі не звернула уваги на цю дивну заминку. А після я нарешті зрозумів, що її робило для мене такою особливою. Хоч були знайомими й недовго, але розумів, що вона саме та.

До того ж Софія ніколи не намагалася привертати до себе уваги, не вимагала чогось. В її вчинках завжди простежувалася раціональність і холоднокровність, але якщо щось й справді зачіпало сталеві нерви дівчини, то вона й могла зробити крок у зворотний бік. Хоч Софія й була доволі прагматичною, розуміла, що не все крутиться навколо неї й деколи просто потрібно зійти з дистанції.

А ще бачив, що вона красива не лише зовні, а й всередині. Чого-чого, а саме таких дівчат можна побачити ой як не часто. На жаль, знаю це з власного досвіду. Як тільки дізнавалися, хто я такий, миттю зникали всі перепони й дівчата починали продумувати свої хитромудрі плани про те, як же одружити на собі спадкоємця престолу Делоніксу. Хоча… це я ще не знаю, як Софія відреагує на цю інформацію. Але повідомляти її дівчині точно не збираюся. Сподіваюся, що вона не дізнається цієї новини рано чи пізно, але поспішати не буду. Можливо, мені пощастить й про мене всі забудуть, а я собі зможу спокійно продовжити жити на острові, знайду роботу, куплю будинок, одружуся…

Ех мрії, мрії…

Час наодинці з дівчиною минав надзвичайно швидко. Незчувся, як ми вже опинилися біля намету. Я просто дивився на маленькі напівзотлілі жаринки й просто посміхався, як якийсь дурень, коли нарешті зрозумів, що Софія в одній лише футболці й напевно змерзла. Не довго думаючи, мовчки підсунувся до неї й обійняв.

На диво, в цей момент стало набагато тепліше не тільки дівчині, а й мені. Почувався найщасливішою людиною на світі, адже вона була тут, поруч зі мною.

Наступні кілька днів ми тільки те й робили, що постійно проводили разом час. Я, можна сказати, відкривав ресторан і годинами просиджував за столиком десь у кутку, спостерігаючи за Софією. Я ж був і останнім клієнтом, який покидав затишне кафе.

А як тільки дівчина звільнялася, ми йшли прогулюватися по острову. Кожного разу шукав якесь нове місце, щоб порадувати дівчину й щоразу воно подобалося Софії. Хоча підозрюю, що в моїй компанії вона б з радістю поїхала хоч на край світу.

З кожним новим днем здавалося, наче все відкривається по-новому. Я нарешті міг справді радіти новому дню, виконувати звичайну рутину, від якої стільки років хотів втекти. Хоча… це неначе свято кожного дня, а не те що було колись.

Ще десь там, у королівському замку, хотів тікати від одноманітності й холодної байдужості до тієї, хто здатен був би розтопити лід, перетворити холодну золоту клітку на затишну теплу домівку, як це давним-давно зробила мама. Але зневірився в тому, чи взагалі зможу знайти ту єдину.

А зараз же, дивлячись на цю красуню, каштанові локони якої розвівав легкий вітер, я розумів, що мені вдалося неможливе. Поруч зі мною стоїть та, що ніколи не розчарує, та що завжди буде поряд, та хто підтримає попри усе. Вона була чимось на зразок ідеалу. Така близька й далека водночас. В ній була певна загадка, яку ніяк не міг розгадати. І це ще більше тягнуло до неї.

Я відчув, що нарешті готовий до змін, що мені час самому стати іншим. Годі ховатися та тікати, а ще годі відтягувати те, що хотілося зробити вже так давно.

Не стримавшись, потягнувся до неї й поцілував у солодкі вуста. Дівчина на мить завмерла і здавалося, була готова відштовхнути, але ні, відповіла, обвивши руки довкола мене. І хоч ця мить тривала не так вже й довго, вона стала однозначно найкращою в моєму житті.