Розділ 11

Софія

Після смачної вечері настрій у мене покращився. Сьогодні мені ще раз вдалося пересвідчитися, які містер і місіс Мелкінзи привітні й добрі люди.

Ми домовились з Тобіасом, що завтра підемо у кафе і вже з завтрашнього дня у мене почнеться перший робочий день у цьому неймовірному закладі. Сподіваюсь, персонал цього кафе кращий, ніж у готелі “Королівство” і я не зустріну когось типу Крістін. Не хочу я більше подібних ситуацій. Однієї мені вистачило з головою. Тим більше втратити довіру батьків Керолайн зовсім не хочеться.

Мені сказали, що я можу вже йти відпочивати, адже у мене сьогодні був дуже важкий день. З чим я не могла не погодитись. День дійсно був не з легких.

Я прокинулась з першими промінчиками сонця. Схопившись на ноги та приготувавшись до нового дня, вийшла з кімнати. Навколо не чутно було ані звуку, проте з кухні вже долинали приємні запахи. Підійшовши ближче туди, помітила, як у невеличкому отворі промайоріла червона мереживна сукня місіс Мелкінз і я, не довго думаючи, зайшла до кімнати, де створювалися найкращі смаколики в країні.

– Доброго ранку, Софіє,– посміхаючись промовила місіс Мелкінз, як тільки побачила мене.- Чому так рано прокинулась? Могла б ще трішки поспати.

– Я так звикла,– посміхнулася я і собі.– Може вам допомогти?

– Ні, не варто. Хоча… можеш заварити чай?

– Авжеж,– миттю почала шукати все необхідне. На скільки я пам’ятала, вони завжди зранку п’ють саме заварний чай.

За декілька хвилин чай вже заварювався. А до нас на кухню спочатку вийшов бадьорий Тобіас, а за ним і сонна Керолайн, що ще досі протирала очі.

– Софіє, як настрій? Готова до першого робочого дня?– запитав містер Мелкінз, сідаючи за стіл.

– Хороший, я б навіть сказала, прекрасний. Працювати завжди готова,– посміхнулася я.

– Це добре. Тоді поснідаємо, а потім одразу в кафе. Скоро ж відкриття, а ми, Мелкінзи, ніколи не запізнюємося,– промовив він і багатозначно поглянув на доньку, яку цілком ймовірно довелося будити.

Поснідавши, ми зібрались і пішли у кафе. Воно було не таким великим, як  і інші на цьому острові, але однозначно вирізнялося своїм стилем, який прекрасно пасував до назви закладу «Морський бриз». Підлога була неначе створена з маленьких піщинок й дуже скидалася на пісок, а всі тумбочки, стільці та столи мали блакитний відтінок з вкрапленнями білого. А їх поєднання… справді скидалося на морський бриз.

До того ж це єдине кафе на острові, де в приміщенні не стояло жодних акваріумів або чогось типу того. Тут батьки Керолайн обрали інший, безсумнівно кращий варіант для тих, хто хоче помилуватися морем. Тому не в дощові дні назовні виставлялися столики та краєвиди, які відкривалися тим, хто за ними сидів, були неперевершеними.

– Доброго ранку, всім. Маю для вас хорошу новину до нашого колективу приєднається ця чудова дівчина, яку звати Софія. Сподіваюсь ви з нею спрацюєтесь,– промовив містер Мелкінз, мимоволі виводячи мене із задуми.

– Авжеж, так,– сказала дівчина у формі офіціантки з рудим довгим волоссям, заплетеним у косу.

– Тоді добре, Еліс. Розкажи Софії її обов’язки.

– З задоволенням, містере Мелкінз.

– Тоді гарного всім дня,– промовив мій новоспечений керівник і вийшов з кухні. А я ж залишилась наодинці зі своїми новими колегами. Всі вони дивились на мене і посміхались. Стало навіть якось ніяково, але потім ми почали спілкуватись…

Зізнаюся чесно, спершу я реально боялася їх усіх, чекала, що мене чекатимуть якісь підступи або випадки, які були проти мене з боку Крістін. Але ж ні.

Я розповіла їм трохи про себе. Вони також. Я зрозуміла, що всі працюють в цьому кафе вже давно. І це справді дружній колектив, як і сказав містер Мелкінз. Сподіваюсь, ми дійсно спрацюємось.

Еліс виявилася дуже привітною дівчиною. Вона розповідала мені про мої обов’язки, іноді жартувала чим підняла мені й без того гарний настрій.

А ще сказала, що я буду обслуговувати декілька столиків, більшість з яких розташовані саме на вулиці. Мені, виявляється, ще й пощастило, адже відвідувачі закладу полюбляють сидіти саме на свіжому повітрі, тож замовлень матиму чимало.

Ну і головне – я ні в якому разі повинна сплутати замовлення. Бо були такі казуси. Одного разу це мало не довело їх до закриття і більше їм переживати такого не хотілося б. Не думала, що у цьому кафе таке траплялось. Сподіваюсь, що ніяким чином не зможу підставити сім’ю Мелкінзів, вони ж мені так довіряють…

Після розмови я почала працювати. Зранку у кафе було зовсім мало відвідувачів. Лише два мої столики були зайняті людьми, що нікуди не поспішали та насолоджувалися краєвидом. Можна було працювати, не поспішаючи.

Але з обіду почався великий наплив відвідувачів. Кожен замовляв різні страви. Офіціанти бігали від столика до столика, метушилися кухарі. І я зрозуміла, про що говорила мені Еліс. Сплутати замовлення справді легко. Та я знайшла чудовий вихід – записувати на листочку номер столика. Так важко було щось сплутати, навіть якщо дуже постаратися.