2.ПОКЛИК ЗАНЕПАЛОЇ ЗІРКИ.

       ​Просторовий стрибок крізь зовнішній рубіж галактики виявився зовсім іншим, ніж попередній. Підпространственні магістралі, прокладені прадавніми садівниками мільярди років тому, тут, на краю відомого рукава Чумацького Шляху, розгалужувалися на тисячі тьмяних, ледь помітних ниток, що вели в так звану «Мертву зону» — регіон стародавніх світил, де процес зореутворення зупинився ще до появи першого життя на Землі.

​Коли зореліт плавним ривком вийшов із підпространства, панорамні екрани містка заповнилися дивною, майже містичною картиною. Замість звичного блиску молодих галактичних скупчень перед очима екіпажу постала велична і водночас моторошна панорама: величезні хмари міжзоряного пилу й іонізованого газу фіолетових і багряних відтінків повільно оберталися навколо згасаючого білого карлика. У центрі цього космічного архіву чітко виділялися силуети кількох штучних мегаструктур, що нагадували гігантські кільця та кристалічні сфери, схожі на ту, де вони нещодавно пройшли випробування часом.

​Марк  одразу ж схилився над своєю консоллю, а його пальці залітали по сенсорних панелях, запускаючи повний цикл сканування дальнього радіусу. Навігаційні екрани за мить заповнилися тривимірними графіками та потоками невідомих телеметричних даних, які суттєво відрізнялися від усього, що вони бачили раніше.

​— Капітане, енергетичні спектри аномальні, але стабільні, — повідомив Марк, і в його голосі звучав професійний захват інженера, який зіткнувся з чимось абсолютно новим. — Тут немає активних живих організмів чи біологічних сигнатур, але центральні об'єкти мережі функціонують на резервних джерелах живлення. Вони випромінюють потужні квантові імпульси на частотах, які ми бачили в архіві садівників. Складається враження, що це місце не закинуте — воно чогось чекає.

​Олексій  перевіряв дешифратори мовних та інформаційних пакетів, намагаючись знайти спільний знаменник у потоках символів, що автоматично вивантажувалися з навігаційних систем мегаструктури.

​— Це не архів, Марку, — підняв голову ксенолінгвіст, уважно вдивляючись у складні геометричні візерунки на моніторі. — Математичні матриці вказують на те, що перед нами велика бібліотека пам'яті зниклих цивілізацій. У цьому секторі колись існував конгломерат із дванадцяти високорозвинених світів, які намагалися об'єднати свої колективні розуми у єдину нейронну мережу ще задовго до того, як на Землі сформувалися перші материки. Але щось пішло не так. Вони зіткнулися з екзистенційною кризою, яку не змогли подолати технічними засобами.

​Вікторія Стерн стояла в центрі містка, мовчки спостерігаючи за величезними масштабами мертвих систем на головному екрані. Її долоні злегка торкалися холодного металу панелі управління. Відтоді, як вона пройшла через камертон часу в попередній експедиції, її сприйняття простору і часу змінилося: вона гостро відчувала пульсацію енергії всього Всесвіту, ніби невидимі нитки зв'язували її душу з кожним куточком космосу.

​Вона знала, чому «Астрід» прийшла саме сюди. Архів прадавніх садівників, залишений на земній орбіті для їхньої цивілізації, містив лише базовий ключ до порятунку. Але справжня історія галактичних цивілізацій, їхні помилки, зльоти, падіння та загадки еволюції зберігалися тут — у серці «Мертвої зони», де кожен камінь і кожна світлова хвиля шепотіли про вічність.

​— «Дія», встанови стабільну орбіту навколо центрального кристалічного кільця, — спокійно й чітко наказала Вікторія. — Не активуй захисні поля агресивного типу, використовуй лише пасивне сканування та канали сумісності, залишені нам садівниками. Ми тут не як завойовники, а як дослідники єдиної великої книги Всесвіту.

​Штучний інтелект відповів миттєво, його голос звучав м'яко й упевнено:

— Орбіту встановлено. Зовнішні сканери фіксують м'який відгук від центрального ядра бібліотеки. Нам відкривають доступ до первинних масивів даних. Але капітане... зверніть увагу на показники енергоносіїв у сусідньому секторі. Щось наближається до нашої позиції з боку зовнішнього кільця.

​Марк різко розгорнув свою консоль, наближаючи спектральне зображення далекого об'єкта.

— На екранах з'явився непізнаний рухомий об'єкт! — випалив інженер, і в його голосі промайнула перша нотка напруги. — Це не корабель прадавніх і не природний метеорит. Це автономний дослідницький зонд невідомого походження, який рухається за нашою траєкторією... і він щойно активував сканери ближнього бою!

​Вікторія зробила крок уперед, пильно дивлячись на точку, що стрімко наближалася на головному моніторі. Нова загадкова сила в темряві зовнішнього космосу кидала їм виклик, і екіпажу «Астрід» знову доведеться довести право людства на пошук істини.                                                   Сигнал тривоги на місткові «Астрід» спалахнув м'яким, пульсуючим багряним світлом, яке розірвало спокійну атмосферу дослідницького відсіку. На головних панорамних екранах тривимірна проєкція зоряного сектору різко змінила масштаб, виділяючи яскравою червоною точкою об'єкт, що стрімко скорочував дистанцію між собою та їхнім зорельотом.

​Марк Лавров вчепився пальцями в край консолі, а його погляд бігав по графіках енергоспоживання та датчиках сканування корпусу. Його попередній професійний оптимізм миттєво змінився на граничну зібраність військового інженера.

​— Капітане, швидкість цього об'єкта втричі перевищує крейсерську швидкість нашого корабля у звичайному просторі! — з тривогою в голосі випалив Марк. — Це не просто автономний науковий зонд чи уламок мегаструктури. Він використовує гравітаційний двигун нового типу, який залишає по собі чистий слід викривленого простору. Якби ми затрималися тут хоча б на хвилину довше під час виходу з підпространства, він міг би перехопити нас на вході в орбіту.

​Олексій Савченко швидко перебирав пакети даних, що надходили з дешифраторів бібліотеки прадавніх, намагаючись знайти хоч якісь згадки про подібні технології в архівних каталогах зниклих цивілізацій.